АРМІЯ
Поки що йдеться про оптимізацію системи
Погодьтесь, коли буваємо в ролі пацієнтів клінік, нерідко нарікаємо на те, що лікують не людину, а лише окремі частини тіла, де виявили хворобу. Як реагує на це організм, чим це обернеться в майбутньому? Відповідь найчастіше: «якось воно буде».
Подумалось про це на зустрічі представників Міністерства оборони із журналістами, присвяченій реформуванню військової медицини. Тема звучала тривожно: «Чи вдасться зберегти військову медицину в Україні»? Однак виступи посадовців були оптимістичні. Зокрема, заступник міністра Артуро Бабенко зазначив, що лікарі в погонах обслуговують більше мільйона громадян, бо їхніми послугами користуються й члени сімей військовослужбовців, ветерани, а також пацієнти, які самі оплачують лікування. Українські військово-медичні клінічні центри визнані кращими лікувальними закладами в країні, що й підтвердила комісія UEFA, яка запропонувала їм обслуговувати іноземних громадян під час проведення Євро-2012.
Роботу здійснюють 44 лікувально-профілактичні заклади. Щорічно в них проходять стаціонарне лікування близько 160 тисяч осіб, понад 1,4 мільйона — амбулаторне.
Медична служба Збройних сил має потужний науковий потенціал. — За словами т.в.о. начальника Української військово-медичної академії полковника медичної служби Василя Варуси, цей заклад забезпечує кваліфікованими кадрами потреби всіх силових відомств.
Оскільки кількість Збройних сил має скорочуватись, то логічно, що не обмине це й медичну службу. А тому на вустах не лише медиків одне запитання: «Кого звільнять?» Тим часом т.в.о. директора профільного департаменту Міноборони Ігор Данильчук мову веде не про розформування тих чи тих закладів, а про оптимізацію системи. Нині розробляється відповідна концепція.
Військово-медичним департаментом пропонується зберегти територіальний принцип медичного забезпечення як найоптимальніший — він забезпечуватиметься госпітальною ланкою.
Реформування, вважають посадовці, дасть змогу вдосконалити систему управління військово-медичною службою.
В.о. директора департаменту наголосив, що соціальна складова, тобто обслуговування ветеранів, не погіршиться. Він запевнив, що питання про скорочення поліклінік не порушується. Малі військові госпіталі перепрофілюють в поліклініки з денним стаціонаром. Не так оптимістично оцінює ситуацію голова громадської ради при Міністерстві оборони генерал-майор Юрій Михайленко.
Для хворого головне, щоб його лікували добре. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ
— Ветерани вдячні нинішнім керівникам міністерства за турботу про них, — сказав він. — Але багато втрачено. Ринкові відносини витісняють нас з госпіталів, погіршилось санаторно-курортне обслуговування…
Розділяючи тривогу Юрія Михайленка, мабуть, варто звернути увагу на таку проблему. Потужні медичні центри розташовані у великих містах. Середні і малі, що будуть перепрофільовуватись, скажемо так, у віддалених, де місцеві заклади охорони здоров’я не в найкращому стані. Чи зможе, приміром, сільський ветеран Збройних сил дістатись великого госпіталю?
Можна поставити запитання й по-іншому: «Чому він має їхати за сотні кілометрів у столицю, а не в райцентр?» Відповідь на друге проста: «В райцентрі належної допомоги не надають».Тоді ще одне запитання: «Чому міністерство оборони або внутрішніх справ має бути окремою частиною цілого державного тіла у справі лікування?» Так, за своєю специфікою воно повинно мати медичну службу. Але для виконання своїх специфічних завдань. Охороною здоров’я населення, в тому числі й ветеранів армії, членів сімей військовослужбовців, мають займатись підрозділи Міністерства охорони здоров’я. Тоді й не буде різнобою на місцях, перетягування відомчої ковдри. Тоді люди з великими гаманцями не витіснятимуть з госпіталів заслужених ветеранів. Все це треба для того, щоб умови в тих же районних і обласних лікарнях не поступались нинішнім госпітальним. Державна система охорони має бути єдиним механізмом.