В акваторії Миколаївського суднобудівного заводу майже 27 років перебуває потужний військовий ракетний крейсер. Із часу його побудови він тричі змінював назву. Попереднє ім’я «Адмірал флоту Лобов» змінили на патріотичне «Україна» на початку 1990-х. З 2010 року він став безіменним із позначкою «четвертий корабель проекту 1164 «Атлант». Здається, що із втратою гордого імені крейсер втратив й інтерес до себе країни та влади. Нині на його утримання витрачають мільйонні суми з державного бюджету, його стан ще підтримують. Але подальшу долю досі не визначено.

Від епохи радянського бойового кораблебудування в Миколаєві на суднобудівних заводах залишилося дві бойові одиниці. На Чорноморському суднобудівному всю добудовну набережну займав новітній авіаносець «Варяг», а на заводі імені 61 комунара (нині Миколаївський суднобудівний завод) — ракетний крейсер, четвертий із серії «Слава» майбутній корабель «Україна». Минали роки, і виявилося, що країні не потрібні бойові кораблі. З молотка продавали частинами заводи, обладнання, люди масово звільнялися.

Трагедією для корабелів та всіх миколаївців став продаж Китаю останнього недобудованого авіаносця «Варяг». Зі сльозами його проводжали в останню путь.

До речі, вона була не останньою. Проданий під розважальний центр «Варяг» добудували і модернізували на суднобудівному заводі в Даляні та ввели у бойовий склад ВМС народно-визвольної армії Китаю як навчальний авіаносець з назвою «Ляонін». Нам не знадобився, зате китайці користуються ним.

«Україну» не продали. Хоч такий варіант розглядали. Хтось із політиків тоді пожартував: як можемо продати «Україну»? Однак доля корабля на батьківщині сумна.

На момент передачі нашій державі, у 1993-му, готовність корабля становила близько 75%. У 1994-му було сформовано команду, але за браком коштів розпущено, а добудову припинено. У 1998 році ухвалено рішення про добудову крейсера, вдруге сформовано команду, яку згодом також розпустили. На той момент крейсер було добудовано на 95%.

Добре пам’ятаю, як на підняття українського прапора на корабель прибув Президент України Леонід Кучма. Під час промови обмовився й назвав крейсер «Авророю». Як наврочив. У 2010-му міністр оборони Михайло Єжель заявив, що «Україну» доцільніше продати Росії, оскільки власними силами наша держава добудувати та укомплектувати крейсер не зможе. Того року крейсер позбувся назви. А 24 березня 2017 року Президент України видав указ щодо демілітаризації недобудованого ракетного крейсера «Україна», який перебуває в акваторії ДП «Миколаївський суднобудівний завод» і подальшого продажу його на злам. Міністерство оборони України повідомило, що відмовляється від ракетного крейсера «Україна», його добудову в Міноборони визнали недоцільною через застаріле озброєння.

Чи потрібен беззубий убивця авіаносців?

У зв’язку з невизначеністю позиції центральної влади в суспільстві кілька років триває дискусія з приводу того, чи є змога добудувати крейсер. Одні її учасники оптимістично налаштовані й закликають не втрачати останнього ракетного крейсера. Інші, реалісти, доводять, що використання застарілого корабля, побудованого за проектом 1970-х років, — справа безперспективна. Аргументують тим, що із середини 1990-х ситуація у світовому кораблебудуванні кардинально змінилася, з’явилася нова ідеологія будівництва сучасних бойових кораблів, а крейсерів уже не будують.

Щодо нашого корабля виникає така асоціація. Уявіть, що в гаражі без діла 27 років стоїть поламаний мопед, якого не торкалася рука майстра. Чи заведеться він і поїде, не відомо. А тут — цілий ракетний крейсер із 97% готовності, начинений сучасним на той час обладнанням, який 27 років не бачив моря. Потужний свого часу, який натовська класифікація характеризує як убивцю авіаносців, тепер він абсолютно не відповідає жодним стандартам.

До того ж виявляється, що ті 3% — не дрібничка, яку просто виправити. Як зазначено на сайті «Український міліарний портал» (https://mil.in.ua/), «три відсотки означають, що на крейсері немає ракет для протикорабельного ракетного комплексу П-1000 «Вулкан» та пускових установок зенітно-ракетного комплексу С-300Ф «Форт». Тобто наш крейсер беззубий і беззахисний, тому що не має головної ударної зброї та головної зброї протиповітряної оборони».

На крейсері є ЗРК «Оса», СУ «Вимпел», АК-630, СУ «Лев», РБУ-6000, торпедні апарати, РЛС «Фрегат», РЛС «Вайгач-Наяда», системи загальнокорабельної вентиляції, вибухопожежобезпеки погребів із боєзапасом, корабельні засоби зв’язку, систем управління головними двигунами тощо. Ці комплекси як цілісні системи вже безперспективні у плані відновлення, проте їхня елементна база, окремі вузли й агрегати ще можна використати як запасні частини для кораблів ВМС України.

Оптимісти ж вважають, що поважний вік крейсера — не завада.

«Згідно з попередніми висновками, крейсер зберігається в належному стані, є технічна можливість його добудови, можлива модернізація електронно-військового обладнання, — зазначає сайт і продовжує: — Із чотирьох крейсерів цього типу три найстаріші перебувають у бойовому складі флотів Російської Федерації. У такій багатій країні, як США, у складі флоту ходять і старіші судна. Приміром, ракетний крейсер Lake Champlain, порівнянний з «Україною», було спущено на воду в 1987 році. А списання аналогів такого корабля, спущених на воду в 1990 році (як і «Україна»), планують аж у 2039—2040 роках».

Попри категоричні думки опонентів, зрозуміло: потрібна серйозна фахова дискусія з приводу долі крейсера і політична воля, щоб цю долю вирішити.

З мирною метою?

Подібна дискусія триває і в Миколаєві. Щоправда, в гуманітарному, історичному аспекті. Тут також існує кілька точок зору. З огляду на те що ніхто так і не визначився, що робити з кораблем, є варіант порізати його на металобрухт. Але це зовсім не просто. Утилізація кораблів такого тоннажу і розміру з огляду на потребу демонтажу обладнання — справа не лише складна, а й витратна. Дехто навіть пропонує вивести крейсер у море і затопити. Один з голів Миколаївської облдержадміністрації висловлювався про крейсер як про валізу без ручки.

Є, звісно, й цікавіші та амбітніші думки. Одну з них висловив свого часу Миколаївський міський голова Володимир Чайка, суть якої — організувати на базі недобудованого крейсера «Україна» музей. Ідея насправді яскрава, оскільки в Миколаєві 40 років працює унікальний музей суднобудування і флоту. Але перспектива реалізації примарна. Слід пересунути корабель на 300 метрів уздовж набережної Інгулу за акваторію режимного заводу і, ймовірно, передати судно на баланс Міністерства культури. Яке відомство тоді його утримуватиме — оборонне чи культурне?

У світі такі приклади є. Корабель-музей флоту США №1 «Конституція» в Бостоні або крейсер «Аврора» у Санкт-Петербурзі.

А відомий миколаївський краєзнавець, дослідник історії Андрій Шинкаренко вважає привабливішим у плані бізнес-проектів створення на базі крейсера технопарку — символу Миколаєва.

«У місті створено ліцей, який готує фахівців для ВМФ. Навчальний заклад міг би взяти на себе загальні корабельні питання: охорона, енергетика, розподіл обов’язків, — зазначає дослідник. — Це і навчання на зразках озброєння, і забезпечення позмінного проживання курсантів у кубриках ракетного крейсера. Місту як зацікавленій особі цілком під силу надати місце для стоянки крейсера і забезпечити екскурсійним відвідуванням».

На переконання Андрія Шинкаренка, у підсумку виграють усі: Національний університет кораблебудування додатково отримає частину приміщень для проведення практичних занять зі студентами з певних дисциплін, Музей суднобудування і флоту розмістить на борту свою філію, флотилія юних моряків і клуб «Садко» отримають доступ до навчальної бази, льотчики зможуть використовувати навчальну базу у вигляді ангара і постів управління польотами аж до організації зльоту і посадки з палуби крейсера. Миколаївські підприємства можуть орендувати корабельні приміщення для виставкових центрів, проведення конференцій та інших заходів.

Добре, коли ідей та планів багато. Погано, що досі жодного з них не втілено.