ВЗАЄМОВПЛИВ

У багатьох країнах розвиток туризму сприяв радикальним змінам,  які відбулися в музеях упродовж останніх років

Ігор ВИННИЧЕНКО,
доцент Київського
нацуніверситету
ім. Т. Шевченка

Торік Лувр відвідали 8,5 млн екскурсантів, Британський музей — 5,6 млн, а 32 київські музеї — 3,2 млн. Чому так? І що роблять вітчизняні музеї для розв’язання в нинішніх скрутних умовах найважливішої складової своєї діяльності — самостійного пошуку джерел фінансування? Одним з них є спонсори. Проте в державі таких прикладів — пальців однієї руки забагато. А такі складові прибутків як кафе, ресторан, крамниця, бутик також нереальні, оскільки мають проблеми з легалізацією.

Зважаючи на це, дієвим є музейний туризм, специфіка якого полягає у використанні туристського потенціалу музеїв і територій, які до них прилягають. Проте, хоч як прикро про це говорити, вітчизняне музейне співтовариство не усвідомило це належно. Однак не лише вина музейників у цьому. І протилежна сторона (туризм) теж не завжди правильно розуміє взаємовплив музеїв і туризму.

Музейний туризм не є традиційним напрямком діяльності музеїв. Це явище в Україні виникло порівняно недавно — у середині 1990-х, коли музеї, як і інші установи культури, були поставлені в ситуацію граничного самовизначення, пошуку нових шляхів розвитку та нових позабюджетних джерел залучення коштів, у тому числі через участь у туристській діяльності.

Туризм — один із тих феноменів, які буквально потрясли самі основи музеїв та інших культурних установ і щодо яких, як не дивно, музейні експерти поки не виробили певної позиції. Тим не менш туризм — це реальність, яка не збирається зникати. Понад те, експерти Всесвітньої туристичної організації прогнозують, що в 2020 р. подорожуватимуть 1,5 млрд жителів Землі, які дадуть змогу заробити тим, хто їм таку послугу надаватиме, 2 трильйони доларів.

Тим часом, головна проблема, що стоїть нині не лише перед вітчизняними музеями (як і іншими закладами культури), пов’язана з  комплексом не стільки організаційних, скільки психологічних чинників. Оскільки очевидною метою є перехід  від соціально-обслуговуючої моделі до моделі ринково-сервісної.

Окрім функції визначних туристських пам’яток, музеї можуть також виконувати важливу роль путівників з історії та географії міст чи держав, які вони представляють. Такі музеї допомагають туристу швидко зорієнтуватися в тому, що місцева влада вважає історичними цінностями і що гідне  відвідування. Вони також можуть і повинні стати важливим засобом виховання юні. За різними оцінками від 50 до 70% туристів під час відвідування ними іншої держави перш за все цікавить місцева культура. Музеї дають їм змогу ознайомитися з репрезентативною часткою культури приймаючої їх країни.

Не за горами перетворення музеїв на «мультимедійні організації», оскільки Інтернет трансформує відносини між зібраннями (колекціями) та користувачами. Співпраця між музеями та індустрією туризму життєво потрібна обом сторонам. Ті, хто працюють у музейній галузі, нині є закладниками не стільки так званого «державницького ставлення», яке результується у критично недостатньому бюджетному фінансуванні, скільки — і це ми вважаємо головним гальмом — власної безпорадності і відсутності креативності. Проте доводити у ХХІ столітті, хто має дбати про власний порятунок, принаймні дивно.