І знову про хліб. Давно пора про його якість, але хлібопеки вкотре піднімають цінове питання. Попри всі запевнення — від районного до державного рівня, що ціни залишатимуться стабільними, представники заводів заявляють про можливість подорожчання головного продукту харчування. Наводять аргументи, які, звісно, мають аналізувати фахівці і робити з них висновки. А от ті, хто вирощує пшеницю, звернули увагу на козир номер один в руках хлібопеків.

— Подорожчання всіх інших складових собівартості, — чуємо з їхніх вуст, — можна перекрити за рахунок зниження ціни на зерно.

З точки зору простої арифметики все логічно і ніяких сумнівів не викликає. Однак у реальному житті  не все так просто. Поміркуймо. Чому, власне, хлібопеків хвилює ціна зерна? Як відомо, паляниці і млинці одержують з борошна. Ціна на пшеницю падала торік, не піднялася й нині. А чи  відчував хто при цьому зниження цін на борошно? Тож апелювати, в першу чергу, логічно до тих, хто його виробляє.

Аж ні, знаходять виробника зерна, якого традиційно вважають таким собі горохом при дорозі, якого можна безкарно скубти. Чому? Так уже склалось, що держава звикла жити за рахунок села. Але якщо раніше його оббирали для розвитку промисловості, підтримки освіти і охорони здоров’я, то в чиїх інтересах тепер? На догоду приватним структурам, які, обібравши село,  продовжують це і в стосунках з державою та споживачами.

Ціна хліба залежить не лише від борошна. Незайве нагадати про торгові надбавки у роздрібній мережі. Апетити, особливо у власників кіосків, прямо скажемо, вовчі. При цьому не у всіх однакові — є такі, що навіть  колеги дивуються.  А от служби, які повинні контролювати дотримання законів, порушень, чомусь не помічають.

Хлібозаводи споживають газ, електроенергію. То, можливо, треба зробити так, аби ті, хто ними торгує, не Снігуроньок за рахунок споживачів на Новий рік замовляли, а зважали на соціальну важливість потрібного всім виробництва?

Одне слово, за бажання можна зрозуміти, що не пшениця, якої маємо вдосталь, повинна перекривати апетити всіх, хто прагне заробляти на хлібові. Така політика одягла селянина в латану-перелатану свитину, від якої знову хочуть відрізати шмат, аби закрити чергову проріху. Проте ніхто не зважає, що всі поли вже обкраяли, тож різати доведеться в тих місцях, які тримають одяг на плечах. А це дуже небезпечно. Чи зможе після цього зовсім голий її власник перезимувати й далі господарювати?

Тривалий час у нас практикували дуже низькі закупівельні ціни на жито. Через це його посіви звели до мінімуму. Постала проблема не лише житнього борошна, яке Україна вже імпортує, а й виживання поліських сіл, де традиційно вирощували цю культуру. Тому небезпечно, дуже небезпечно вкотре обрізати селянську свитину.