ВИДАННЯ
«Краєзнавчі нариси з історії Придніпров’я» розкривають маловідомі факти з минувшини України
«Доля скарбів гетьмана Мазепи», «Пригоди баронеси фон Боде», «Таємниця ікони, або Зустріч земляків», «Скіфське золото Михайлівки в імператорському Ермітажі», «Таємне вінчання» — це не глави пригодницького роману, а назви статей науково-краєзнавчої монографії, презентованої в Дніпропетровську любителям історії. Видання «Краєзнавчі нариси з історії Придніпров’я: історичні події та люди. Від найдавніших часів до початку ХХ ст.» — продукт 40-річної праці дніпропетровського історика Володимира Мороза.
«Це поїздки, зустрічі, робота в архівах Дніпропетровська, Києва, Москви, Ленінграда, - каже він. – Довелося засісти за літописи, музейні архіви, книжки. Однак деякі статті, написані в 1970-ті роки, нині виклав би по-іншому». Книжка тематично складена із семи розділів, написаних і опублікованих у різний час. Видана у Хмельницькому (на батьківщині авторів) за кошти брата Володимира Мороза – Віктора Мороза, який став співавтором монографії.
За словами одного з рецензентів «Краєзнавчих нарисів» професора Дніпропетровського національного університету Варфоломія Савчука, книгу можна використовувати як енциклопедичний довідник. І наклад у 500 примірників дуже малий для такого видання.
«Ця книжка має набагато більше інформації, ніж у Дмитра Яворницького, - додає письменник і журналіст Ярослав Тринчук. – На жаль, ми не знаємо своєї історії. Знаємо Кутузова і Суворова і не знаємо, хто такий Сидір Білий, Антон Головатий. А це ж наші видатні полководці. Край, де ми живемо, має багату історію».
У книжці можна знайти інформацію не тільки про маловідомі історичні факти, а й про раніше не згадувані. Зокрема, про історію міського водогону. Про те, що в Катеринославі (нині — Дніпропетровськ) на зорі кінематографа існувало аж дві приватні кіностудії (перші в Україні), засновником яких був Данило Сахненко. Працюючи кіномеханіком у різних «електротеатрах» та «біоскопах» міста, він вивчив проекційну й знімальну апаратуру і в 1908 році почав самостійні зйомки. Спочатку це були видові пейзажні фільми «Розлив Дніпра», «Катеринослав», а потім ігрові: фільми «Наймичка» і «Наталка Полтавка» за п’єсами І. Карпенка-Карого й І. Котляревського (1911р.), екранізація «Тараса Бульби», яка мала назву «Любов Андрія» (1912 р.).
В нарисі «Жінка на Запоріжжі» автор фактами і документами спростовує «видумку, яка гуляє на сторінках книг, …що нібито жінки не переступали кріпосних воріт Січі», і широко розповсюджену думку про те, що в Січ мали доступ тільки холості козаки і тільки неодружені могли обиратися на командні посади.
Про маловідомий факт «як Олександр Сергійович Пушкін оженив товариша на своїй рідній сестрі» можна прочитати в статті «Таємне вінчання». На сестрі Пушкіна Ользі одружився однокашник поета по Царськосільському ліцею Микола Іванович Павлищев з Катеринослава.
«На полях Орільських, під горою Калитвою» — це розповідь про найбільшу битву XIV ст. в Україні, в якій війська литовського князя Вітовта потерпіли поразку від ханської орди Темір-Кутлая. Автор нарису стверджує, що сталося це 12 серпня 1399 року саме в межиріччі Ворскли та Орелі, під горою Калитвою (в перекладі — литовське місто). Місцевість ця розташована між нинішніми Царичанкою та Китайгородом. Залишки земляних укріплень збереглися до наших часів. Та, окрім них і крутої гори Калитви, на жаль, нічого більше на нагадує про ті сторінки історії.