Породні відвали колишньої шахти «Кремінна»  являли  собою сумне видовище, коли їх на аукціоні запропонували викупити у Мінпаливенерго,  за  яким  була записана земля. Міська влада не була проти угоди, адже міністерство за землю під відвалами не сплачувало. А підприємець — вимушений переселенець з Кадіївки Володимир Жулинський не лише оформив оренду, а й запропонував бізнес-ідею, яка в майбутньому, можливо, виведе Кремінну в передовики з використання екологічно чистої енергії. Більше того, він обіцяє бути  найбільшим платником податку на землю до міського бюджету. І до того ж підприємство, яке він планує тут створити, може позитивно позначитися на долях понад ста людей, у тому числі вимушених переселенців, які знайдуть тут довгоочікувану роботу.

Коли повернення немає

Майстер на всі руки Богдан Карманов переїхав з рідної Кадіївки до Кремінної разом з коханою жінкою та кішкою Джессі. Так сталося з ним, як і з багатьма людьми після спекотного літа 2014-го. Тоді Богдан таксував, возив з Кадіївки до Алчевська, на залізничну станцію, переляканих обстрілами людей. Вони кидали свої будинки й квартири, речі та навіть домашніх тварин. Потім всю дорогу до Алчевська плакали за полишеними кішками та собаками... Чомусь не шуби й кришталеві вази, не килими й улюблений диван так крають серце.

Словом, коли Карманов теж вирішив поїхати геть, свою Джессі він посадив у  кошик. Тож усю географію переселенства — з Кадіївки до Харкова, звідти — до  старого бабусиного будинку  в Кремінній — пройшли разом.

«Коли до Стаханова зайшло дуже багато озброєних хлопців, нерви не витримали, — згадує вимушений переселенець Богдан Карманов. — А в Кремінній у мене коріння, звідси родом мій батько. Тут багато років стояв пусткою бабусин дім. Залишилися від нього стіни та дах, все було розкрадено, ми навіть двері не зачиняли, тільки підпирали палицею. Тепер доводиться все відновлювати».

Відновлюватися довелося й із роботою. Таксувати в Кремінній навіть не  намагався: по-перше, машина старенька, по-друге, тут конкуренція. Стали з дружиною на облік у центрі зайнятості. І незабаром земляки, які теж до Кремінної перебралися з Кадіївки, допомогли знайти роботу в ТОВ «Лугекоенерго».

«Будівництво тільки починається, поки що мене прийняли різноробочим, але вже багато чого тут навчився, — каже Богдан Карманов. — У Кремінній тепер у мене город, цілих 12 соток. Уже садив огірки, помідори, навіть полуниці,  овочі на ринку не купуємо. Все  своє. У Стаханові ніколи цим не займався, тільки кімнатні квіти вирощував. Виявилося, я люблю в землі колупатися. І мама на літо приїжджає до нас. А сам я тепер остаточно своє майбутнє пов’язую і з підприємством (воно також починає тут усе з чистого аркуша), і з містом».

За словами заступника директора ТОВ «Лугеко енерго» Андрія Прокопчука, вже  нині  на підприємстві працевлаштовано семеро переселенців.

«Люди стояли на обліку в центрі зайнятості в Кремінній, роботи не було, і дехто вже навіть сумнівався: чи не виїхати додому, в «Трансільванію». Так мужики кажуть про самопроголошену республіку, за аналогією з місцевістю графа Дракули. Там важко і страшно, але  там своє житло, а тут за оренду квартири треба платити великі гроші. Тепер у наших працівників є робота  й можливість впевнено дивитися у завтрашній день. Промислових підприємств тут мало, здебільшого зайнятість у бюджетній сфері та торгівлі. А у нас зарплата вже понад три тисячі гривень. Це в той час, коли підприємство створюється, справжня робота у нас попереду.

Інформацію про вакансії подаємо у центр зайнятості, і я як заступник директора з економіки періодично цікавлюся наявністю фахівців та беру участь у підборі персоналу»,— каже Андрій Прокопчук.

За його словами, якщо все піде за планом, тут працюватимуть 120 людей. Для Кремінної це багато.

Фото автора

Спіймати проміння

Об’єктами виробництва стануть старий червоно-коричневий терикон та відвали, які займають понад три гектари.

«Чому він такого кольору? — перепитує директор ТОВ «Лугекоенерго» Володимир Жулинський і пояснює: від окисленого заліза, його багато в шахтній породі. Старому терикону понад шістдесят років, він вигорів. А відвалам — років двадцять. Бачите, вони  сіренькі, глинисті, місцями поросли соснами. Там повно вугілля, яке не встигло окислитися. Паливо можна вилучити та використати. Тож насамперед тут побудуємо установку, яка це вугілля відбиратиме й збагачуватиме».

На запитання про те, який відсоток вугілля у породних відвалах, бізнесмен, природно, каже, що то комерційна таємниця. Але стає зрозуміло, що «спасибі радянській владі: через її методи виробництва ми ще довго пожинатимемо плоди її діяльності», тобто років на десять роботи вистачить.

Після вилучення вугілля чистою породою (так звані аргіліти), що залишиться, можна буде глинізувати схили старого терикона. Тоді західний, північний і східний схили планують засадити обліпихою та іншими рослинами. Кажуть, обліпиха дуже добре росте на схилах.

А південний схил, за словами Володимира  Жулинського, треба вирівняти так, щоб він становив 30 градусів до лінії горизонту.

«Після того ми вистелимо його... сонячними батареями. І на плаский верх породного відвалу — він має дуже красивий вигляд! — поставимо вітро енергетичні установки, — розповідає про плани та мрії Володимир Жулинський. — То у нас вийде така собі маленька електростанція. А вироблену електроенергію віддаватимемо державі за зеленим тарифом. Ось така ідея».

Кошти на реалізацію

«Такі програми охоче кредитують по міжнародній лінії. Запорука — обладнання, що постачають. Ми зробили необхідні розрахунки: там, на горі, зверху породного відвалу — хороший вітер, тож не потрібно буде будувати вежу під вітрогенератор», — пояснює Володимир Жулинський.

Вкладено в проект багато. Коли окупиться? Коротко стро кових  проектів цей бізнесмен не впроваджує. Земельну  ділянку в Кремінній взяв в оренду на 49 років і каже, що «раніше звідси не підемо». Скінчитися проект має тим, що всі схили терикона буде озеленено, простір навколо — цивілізовано облаштовано, а вітро енергетичні установки працюватимуть на повну потужність на користь людям.