На Полтавщині під цьогорічний урожай в усіх категоріях господарств засіяли понад 270 тисяч гектарів озимих культур, що на 23 тисячі гектарів більше, ніж торік. Із них на зерно — 256 тисяч (більше на майже 19 тисяч гектарів), пшениці — 240 тисяч (більше на 15 тисяч), ячменю — майже 10 тисяч (більше на 1,7 тисячі), жита — 5,8 тисячі (більше на 1,8 тисячі гектарів). Озимого ріпаку посіяли 10,7 тисячі гектарів, що теж на 4,7 тисячі гектарів більше, ніж торік.

Без води — ні сюди ні туди

Проте збільшення площ іще не гарантує високого врожаю восени. Щоб його зібрати, аграріям доведеться витратити чимало сил і ресурсів, добряче похвилюватися через непередбачуваність погоди. Останніми роками чи не найбільші їхні хвилювання про стан нашого основного хліба — озимої пшениці. Вони розпочинаються ще з ранньої осені, коли треба сіяти озимину, а вологи немає. Торік на Полтавщині сухими, без достатньої кількості опадів були і осінь, і літо.

Багато хто посіяв, як це було вже не один рік, озиму пшеницю в абсолютно сухий ґрунт, сподіваючись на дощі. Дехто, так і не дочекавшись опадів, посіяв у жовтні. Тому в зиму рослини увійшли у різних фазах розвитку.

Перша половина зими була теплою, періодами відновлювалася вегетація, рослини витрачали енергію, не пройшли відповідного загартування. У лютому — морози, випав сніг. Моноліти, що були взяті 22 лютого, за повідомленнями фахівців Полтавського центру гідрометеорології, показали, що рослини не загинули.

І ось знову весняні морози до -10°С, а місцями і більші. У районах, де сніг на полях ще залишається, ситуація з озиминою відносно спокійна. На полях, де сніговий покрив зійшов, надземна маса підмерзла, місцями рослини набули жовтуватого забарвлення. Декаду тому, коли температура повітря опускалась уночі нижче за -10°С, на вузлі кущення вона знизилася до -4°С.

Численні наукові дослідження довели, що в умовах дефіциту вологи у ґрунті в період посіву і осінньої вегетації рослини входять у зиму нерозвиненими, зрідженими і можуть пошкоджуватися під впливом подальших несприятливих погодних умов.

Втрата загартування в умовах тривалих відлиг у першу половину зими може деякою мірою компенсуватися за рахунок запасів вуглеводнів, але загартування майже не відновлюється до кінця зими, коли більшу частину запасних вуглеводнів уже витрачено. Нестійкість погодних умов у зимовий період не сприяє набуттю рослинами високої морозостійкості.

Коренева система хоче дихати

Доведено, що навіть слабке пошкодження рослин морозом не минає безслідно для формування врожаю: зменшується продуктивне кущення, озерненість колосків, знижується виповненість зерна. Та й вологи в метровому шарі ґрунту не надто багато — 150—190 міліметрів. Сильні вітри, нічні морози підтягують вологу, яка безповоротно йде в атмосферу. Останні дві декади минули без істотних опадів.

У таких погодних умовах на посівах озимини утворюються тріщини, крізь які втрачається волога. Про це надходять повідомлення з південних районів області. У цій ситуації необхідно підживити посіви озимої пшениці азотними добривами і заборонувати, закривши тріщини у ґрунті й надавши доступ повітря до кореневої системи рослин, і постійно стежити за станом посівів.

Нинішні погодні умови свідчать про ймовірність пізньої тривалої весни, після якої можемо вступити в спекотне літо без дощів. Простежується негативна тенденція малої кількості опадів у квітні. Квітневі опади на Полтавщині за період 2004—2012 років не перевищували 15—20 міліметрів, створюючи передумови посушливості вже у квітні й травні; збільшується кількість суховійних днів у травні до чотирьох, у червні — до трьох, інколи до п’яти — восьми днів підряд, що негативно впливає на розвиток зернових культур. У липні й серпні кількість суховіїв збільшується, але вони вирізняються високими температурами, інколи супроводжуються сильним вітром; збільшується кількість днів з вологістю 30% і нижче. Усе це призводить до висушування верхнього шару ґрунту, значного випаровування вологи і створює непрості умови для пізніх культур, про що свідчить минулий 2020 рік, а також для сівби озимини. Тому нині всі заходи слід спрямувати на нагромадження, збереження і раціональне використання вологи.

Важливий в умовах глобальних змін клімату оптимальний ґрунтозахисний обробіток як високоефективний агрометеорологічний прийом із затримання і збереження вологи. Його річний вологонакопичувальний ефект дорівнює 30—50 міліметрам, що особливо важливо під час сильної посухи.

Вологоємність забезпечить органіка

Як налагодити ефективну роботу з нагромадження і збереження вологи у ґрунті, можна дізнатися на приватному підприємстві «Агроекологія» Шишацького району. Там 40 років ведуть органічне землеробство, засноване на ґрунтозахисному обробітку без обертання скиби, відмові від застосування синтетичних мінеральних добрив, хімічних засобів рослин, вирощують екологічно безпечну продукцію.

У господарстві практикують снігозатримання. 2017 року там провели експеримент: заміряли шар снігу, що утворився на полях соняшнику, на яких було залишено соняшничиння на зиму, й на інших. Так ось, там, де залишили на зиму стебла соняшнику, сніговий покрив досягав 35 сантиметрів і запаси продуктивної вологи становили 142 міліметри. На полі, де була стерня ячменю зі стеблами еспарцету першого року життя, ці показники становили 25 сантиметрів і 110 міліметрів відповідно. На полі під посівом озимої пшениці висота снігу була 20 сантиметрів і 99,4 міліметра вологи. 2018 року було так само, але з більшими запасами снігу і вологи.

В «Агроекології» широко практикують вирощування багаторічних бобових трав, які у структурі посівних площ займають понад 30%. Домінує серед них еспарцет. Крім того, що еспарцет і люцерна нагромаджують у ґрунті значну кількість біологічного азоту, їхня коренева система розпушує ґрунт, сприяє утворенню дрібногрудкуватої структури. Ґрунт краще забезпечений вологою, тому що коренева система багаторічних трав сприяє її кращому проникненню, а наявність на поверхні зеленого покриву зменшує випаровування.

Вегетативна маса сидератів, висівання яких практикують у господарстві, створює на поверхні ґрунту шар мульчі, що теж утримує вологу.

Щорічно тут одержують від шеститисячного поголів’я великої рогатої худоби понад 70 тисяч тонн гною, який з допомогою аератора переробляють у біогумус — добрий меліорант і ґрунтополіпшувач, що забезпечує вологоємність і в підсумку одержання стабільно високих урожаїв.

Такі заходи з нагромадження і збереження вологи, дотримання науково обґрунтованої сівозміни сприяли тому, що за останні кілька десятиліть господарство ніколи не було без добрих урожаїв.

Микола ОПАРА,
кандидат с/г наук,
заслужений працівник сільського господарства України,
для «Урядового кур’єра»