Загроза перетворення південних регіонів України на пустелю існує. У цьому пересвідчилися аграрії деяких областей — вони через посуху втратили майже весь урожай. І це повторюватиметься дедалі частіше через кліматичні зміни, застерігають науковці.
Апокаліптичний прогноз
На круглому столі «Стратегія розвитку системи зрошення в Україні», організованому Всеукраїнською аграрною радою, директор Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України Михайло Ромащенко із сумом зауважив: Україна посідає світову першість зі зростання середньорічної температури — понад 0,6 градуса за десять років.
Науковці на основі наявних даних спробували змоделювати, що станеться з вітчизняним кліматом і водними ресурсами у 2050 та 2100 роках. Вийшло, що до 2050-го середньорічна температура зросте на 2,2—2,5 градуса, до 2100-го — на 3,1—3,3 градуса, тоді як кількість опадів у південних регіонах не збільшиться. Зросте і випаровування вологи, зменшаться річкові стоки, і сільському господарству критично не вистачатиме води. 2050 року дефіцит вологи становитиме 550—570 мм. Це фактично показники пустелі. До 2100 року дефіцит води охопить 60% території України. Запобігти цій небезпеці можливо лише розвиваючи зрошення.
Як аграріям перекривають воду
Зрошувальна система України лежить у руїнах, зауважили учасники круглого столу. На початку незалежності було 2,17 мільйона га поливних земель, на сьогодні — не більше як 500 тисяч. Відновити хоч би минулі обсяги зрошення за рахунок лише держави, вочевидь, неможливо. Аграрні компанії готові інвестувати кошти в розвиток зрошення, адже вони й самі в цьому зацікавлені. Але зацікавленість — це одне, а можливість — геть інше.
Деякі аграрні компанії намагаються створити у себе системи зрошення вже тепер, однак наражаються на труднощі. Компанія «Агропродукт ЛТД» збудувала зрошувальну систему на 956 га, однак не може домогтися відведення земельної ділянки під насосну станцію, тому мусило тимчасово розташувати її… на воді.
Ще одна проблема — підключення насосів до електромережі. Сільгоспвиробники нарікають: вимоги до підключення складено так, що дотриматися їх неможливо. Чи хтось навмисно шкодить, чи на хабара натякають — достеменно не відомо.
Вірогідніше останнє, бо якщо підключення і вдається домогтися, з’являються якісь енергосервісні компанії, начебто незалежні, але насправді вони перебувають під дахом окремих представників місцевих органів влади. Вони нав’язують якесь своє нібито енергоощадне обладнання для насосних станцій, але за такими цінами, що про ощадливість уже не йдеться.
Та куди вже більше, якщо і так будівництво зрошувальної системи — недешеве задоволення? Вартість матеріалів і робіт становить приблизно 48 тисяч гривень на гектар зрошуваного поля.
Ще одна проблема — дуже високі тарифи на воду для поливу. А головне — формують їх непрозоро, споживачі не розуміють, чому мають сплачувати саме стільки. І нарешті як прокласти труби через землі інших власників, якщо не всі дають на це згоду, мабуть, теж натякаючи на якісь компенсації?
Роль держави
Вочевидь, щоб вирішити ці всі питання, необхідно ухвалити на рівні держави нормативні акти. Першим і найнеобхіднішим з них називають закон про організації водокористувачів, проєкт якого перебуває на стадії опрацювання і обговорення. Згідно із задумом, організація водокористувачів має бути неприбутковою, за мету ставить обслуговування зрошувальних систем і забезпечення користувачів водою для зрошення.
Проте тут теж є проблемні питання, зокрема у який спосіб передавати водокористувачам об’єкти меліоративної системи: у власність, пільгову оренду чи ще якось. Ще питання: чи надавати користувачам право будувати нові системи та приватизувати наявні, як закріпити право власності на трубопроводи тощо?
Ці всі питання якось можна вирішити, аби було бажання влади. А воно є. Перший заступник голови Держводагентства Олексій Кузьменков на тому самому заході заявив про підтримку ідеї створення ОВК і пообіцяв за два місяці представити комплексний план розвитку зрошення та дренажу до 2030 року.
У Мінекономрозвитку вживають заходів для реалізації завдань, закладених у Стратегії розвитку зрошення в Україні на період до 2030 року. Про це заявив міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігор Петрашко на іншому круглому столі, який відбувся в Одесі, на ту саму тему: «Відновлення зрошення в зонах ризикового землеробства». Це вже свідчення того, наскільки актуальна порушена тема.