Розпочинаємо з проблеми, яка турбуватиме батьків уже незабаром: через знецінення гривні проблематично буде зібрати дітей до школи. Адже давно відомо, що більшість потрібних для цього речей виробляють за межами країни або з імпортної сировини. А що ж вітчизняна легка промисловість? Частково відповідь на це запитання я почув під час ІІІ Всеукраїнського конкурсу на кращі зразки шкільної форми.

Українська символіка добре поєднується з класичним кроєм

Тріумф на подіумі

Цього року його провели в оновленому форматі: право оцінити моделі разом із професійним журі отримали й школярі. Адже хто як не вони можуть оцінити зручність і привабливість одягу, який їм пропонують. У конкурсному дефіле представили близько 20 колекцій від українських виробників і дизайнерів. Тематичним акцентом стало поєднання класичних форм з українськими національними мотивами.

— Цікаві ідеї, — сказала заступник голови громадської організації «Рада батьків Києва» Оксана Ларіонова. — Не всі про них знають. Гадаю, виробникам треба йти в школи і пропагувати свою продукцію.

Найменші теж мають із чогось обирати

Старі запаси не нескінченні

Звичайно, це лише побіжні зауваження. Не забуваймо, що шкільна форма має відповідати визначеним стандартам. Забезпечити їх виробникам ой як нелегко. І коли Людмила Деміхова, яка шкільною формою займається з 1991 року, почула свою торгову марку серед переможниць конкурсу, навіть розгубилася.

Форма має личити

— Боюся, — каже, — що цього року попит на форму зменшиться, адже люди бідніють. Треба шукати дешевші тканини. А де їх узяти, як забезпечити якість за нижчу ціну?

Колекцію Людмили Деміхової, як і іншого переможця — Ірини Зайцевої спеціально для конкурсу не розробляли. Коштів на це не було. На суд журі винесли роботи попередніх років. Але чи довго зможемо протриматись на давніх запасах?

Хоч і школярки, а вже моделі

Це та багато інших запитань ставили учасники конкурсу на «круглому столі» після свята на подіумі. І якщо демонстрації викликали оплески захоплення, то в розмові виробників звучали запитання без відповіді. Зокрема чому імпортерам живеться легше, ніж вітчизняним виробникам, підтримку яких лише декларують? Чому не відновлюється виробництво вітчизняної сировини для легкої промисловості?

Оскільки галузевого міністерства в державі немає, то всі запитання адресували керівникові Української асоціації підприємств легкої промисловості Валентині Ізовіт.

Шкільний одяг має бути зручним і естетичним.

— Ми підписуємо багато угод, меморандумів з органами влади, які можуть посприяти нашій діяльності, а ситуація лише погіршується, — каже вона.

Тема шкільної форми особлива. З цього приводу є відповідні урядові рішення. Однак про них забули. Ось і викручується кожен підприємець як може.

— Одяг з-за кордону, — каже виробничник Лілія Кухарчук, — подорожчав. Споживачі шукають українські підприємства. А ми не можемо виконати їхніх замовлень через недоступність кредитів. У банках навіть немає програми для легкої промисловості.

Біда із сировиною. Льон, приміром, возять з Індії. Чи по-господарськи це? Не випадково торік обсяги імпорту продукції легкої промисловості перевищили експорт удвічі. Завозимо те, що можемо і повинні виробляти вдома.

Тим часом війна на Донбасі вкотре підтвердила стратегічне значення галузі: у країні бракує сировини для пошиття військового спорядження. Українська асоціація підприємств легкої промисловості вкотре готує звернення до влади і пропозиції щодо поліпшення ситуації в галузі.

Замість післямови. Долю легкої промисловості можна порівняти з паростком, який прикатали асфальтом. Якщо він пробивається крізь нього, одразу додають новий пласт. Скажімо, майже одночасно з конкурсом кращих зразків шкільної форми відкрито склад-магазин ношеного одягу з-за кордону, який продають на кілограми в одному з найбільших цехів столичного заводу «Більшовик». Так перекупники відреагували на зниження купівельної спроможності населення. Що зроблено в державі для підтримки тих, хто може і хоче виробляти шкільну форму? Нічого.

Ось і змушені діти розпочинати життєву дорогу євроінтеграції в ношених костюмах з чужого плеча. Чи сприятиме це патріотичному вихованню? Тож і виходить, що асфальтом байдужості й нерозуміння ролі легкої промисловості в розвитку держави одночасно покривається й наше майбутнє. 

Микола ПЕТРУШЕНКО,
Володимир ЗАЇКА(фото),
«Урядовий кур’єр»