Якось колега спробувала присоромити мене за те, що у своїх матеріалах використовую слово «сумління». «Тепер цього вже немає. Надворі інша «погода», — категорично сказала вона. Справді, давно вже «слизько». І не лише у взаєминах між дорослими...
Мій приятель, що мешкає в спальному мікрорайоні Вінниці «Вишенька», розповів таку історію. Його дочка, яка тиждень хворіла, пішла до лікаря взяти довідку. Вона вийшла з дому ще о пів на восьму з таким розрахунком, щоб бути першою до лікаря та встигнути до школи на восьму тридцять. Та невдовзі дочка зателефонувала йому на роботу. «Я більше туди не піду!» — сказала плачучи. З’ясувалося, що за довідку лікарка вимагала 2 грн. А коли дитина сказала, що в неї немає, то запитала: «А хоч гривня у тебе, дівчинко, є? Немає? Ну, то й довідки не отримаєш».
Холодна байдужість колючим морозом обпекла дитину. Приятель змушений був кинути роботу й разом із дочкою йти в поліклініку. До лікаря вже була черга. Якщо у ній стояти, то ні йому на роботу, ні дочці до школи. Тому він звернувся до завідуючої відділенням. А щоб вона зрозуміла, що він «нормальний», почав спочатку. «Два тижні тому, коли я брав довідку, щоб дитина могла ходити на профілактику поліпшення зору, дав лікареві 2 грн. Тиждень тому, коли дочка захворіла, дружина дала лікарю 10 грн як благодійну допомогу. Життя є життя. Але зовсім інша річ — брати гроші з дитини!»
Заввідділенням без черги завела дитину до лікаря. Вийшовши, дочка показала довідку. Перемога Конституції над конкретним фактом байдужості? А дзуськи! «Лікарка мені сказала, щоб наступного разу я приходила з батьками і вони мали 2 грн», — сказала йому дочка й додала, що лікарка свій вчинок мотивує тим, що сама купує папір для довідок.
Річ, певне, не в окремому медпрацівникові. Та кожен з нас знає, що йдеться про систему, за якої пересічний громадянин платить двічі. Гроші — діло наживне. Але ж дитина, мов порожня посудина: що в неї ввіллємо, те і матимемо в майбутньому. В цьому випадку виходить так, що з крутого віражу економічної кризи переходимо у мертву петлю. Термінологія пілотажу тут доречна, адже Вінниччина — пілотна область із проведення медичної реформи в країні. То чи може бути вдалою реформа за відсутності сумління, себто без почуття моральної відповідальності людини за свою поведінку перед собою, людьми, суспільством?
На околиці мікрорайону «Вишенька» розташована колишня садиба «Вишня», де покоїться забальзамоване тіло Миколи Пирогова. За життя він був не лише медичним світилом, а й відомим педагогом (опікувався Одеським та Київським навчальними округами). Свою статтю «Питання життя» М.Пирогов почав так: «До чого ви готуєте свого сина?» — хтось запитав мене. «Бути людиною», — відповів я. «Хіба ви не знаєте, що просто людей на світі немає, — сказав співрозмовник. — Нам потрібні лікарі, юристи, солдати, але не люди». — «Насамперед нам потрібна людина в повному розумінні цього слова, громадянин своєї Вітчизни».