ЕКСПЕРТИЗА
Україна декларує заборону і потай вирощує ГМО
Америка десятиліттями спокійно споживає генетично-модифіковані огірки з картоплею, які на полицях у чотири рази дешевші за органічні. Європа десятиліттями видає дозволи на використання ГМО, а ми — на роздоріжжі. З одного боку — повна заборона, з іншого — десятки, а може, й сотні гектарів засіяні трансгенним насінням.
«З» чи «БЕЗ»?
Четвертий поверх звичайної американської багатоповерхівки де-небудь у Пенсильванії. Там, у кімнаті з одним вікном, постійно відбуваються дива. По периметру прокладена товста труба з прозорою хімічною рідиною. У трубі є отвори, де ростуть кущі помідорів, їхнє коріння плаває у рідині без кольору, переплітаючись між собою.
Насправді це не уривок із фантастичної книжки, а реальна теплиця, де вирощують експериментальні генетично-модифіковані рослини. Наприклад, томати червоніють рівно за три доби — були зелені, стали м’ясисті й красиві. На смак — справжнісінький пластик, проте огірки та черешню з тієї ж лабораторії цілком можна споживати. Знайома журналістка, що бачила все на власні очі, каже, що коли навчилися імітувати смак, то запах — ні. Прогулюючись гектарами овочевих відділів в американських мегамаркетах, ароматів не відчуваєш. Зовсім.
Інститут Горшеніна провів опитування, і понад 80% респондентів відповіли, що ГМО — це, безперечно, погано, і вони ніколи не куплять продукти з маркуванням «з ГМО», навіть якщо ті були б набагато дешевшими.
За українським законодавством, використання трансгенів, які не внесені до державного реєстру, заборонено. Нагадаємо, що жоден ГМО ще не отримав реєстрації в Україні. І дозволу на використання теж.
— Спостерігаємо парадоксальну ситуацію, — каже начальник Українського дослідницького центру ДП «Укрметртестстандарт» Володимир Семенович. — Де-юре — усі ГМО в нас заборонені, але де-факто — на ринку вони є. І тому всі продукти харчування в Україні повинні маркуватися відповідно «з ГМО» чи «без ГМО».
Доходить до смішного, коли фразу «без ГМО» виробники «ліплять» усюди — і на мінеральній воді, і на солі, й навіть на туалетному папері. Поки що такий у нас закон, зазначає Семенович, і визнає, що Європа пішла далі — у них обов’язковому маркуванню «з ГМО» підлягають продукти, що містять понад 0,9% модифікованих організмів. А маркування «без ГМО» там добровільне. На відміну від нас.
— Покажіть мені хоч один український продукт, де було б зазначено, що він містить ГМО, — просить знайомий.
І він має рацію: такого в нас немає. Отже, ми не маємо повної інформації про безпечність того, що споживаємо. Володимир Семенович каже, що виробник, який уперше нанесе на етикетку що, наприклад, «продукт містить генетично-модифіковану сою», стане сенсацією, й доведеться скликати велику прес-конференцію. І додає, що з кожним роком експерти дедалі менше вилучають з обігу продуктів, які вироблені з використанням біотехнологій. Так, у 2007 році у закладах торгівлі було відібрано 42 зразки харчових продуктів і в половині з них виявили трансгени, у 2008 та 2010 роках було 8%, цього року — 5%. Згідно із законодавством, такі продукти підлягають знищенню.
.jpg)
І таке нам пропонують їсти? Фото з сайту flickr.com
«Хитра соя» законів не читає
Коли готувала матеріал, шукала всілякі цікавинки про ГМО. Сусід повідав, що спілкувався з аграріями під Києвом, й ті особливо не втаємничують, що засівають гектари трансгенною кукурудзою, а у грунт кидають якнайбільше сільгоспхімії, тієї ж селітри, — і результат перевершує всі сподівання.
— Ми проводили аудит врожайності в одному з господарств і запитали в агронома на полі, що то за сорт сої росте, — згадує Олександр Вержиховський, експерт з питань якості та безпеки продукції АПК асоціації «Український клуб аграрного бізнесу». — «А вам нічого сорт не скаже, бо тут записана рання соя за сортом, а насправді тут — «хитра соя»: посіяв, один раз обробив, і не маєш проблем», відповіли нам. І таких господарств дуже багато.
І гарантії, що ми не натрапимо на кінцевий продукт з генетично-модифікованими добавками, немає. Адже виробник придбав традиційний сорт і з чистим сумлінням напише на пакуванні великими літерами «без ГМО». А ми, покупці, придбаємо ковбасу з біотехнологічною соєю і навіть не дізнаємося про це.
Тож, з одногу боку, «країна вільна від ГМО», як запевняють на вищому рівні, а з іншого — у нас нелегально вирощують величезну кількість генетично-модифікованих рослин. І всі про це знають. Не факт, що ті рослини будуть використані у нашій харчовій промисловості, проте ніхто нас від цього не страхує. Тож чи не настав час пролити світло?
— Можливо, треба подивитися проблемі у вічі і почати її розв’язувати, — переконує Олександр Вержиховський. — Складається враження, що ГМО в Україні немає, але неофіційно вони є! Попри відсутність реєстрації і заборону використання та ввезення, величезна кількість сої є біотехнологічною. Потрібно питання виводити із тіні й спрямовувати у законодавче русло, поставити цей ринок у певні рамки. І я погоджуюся, що обов’язкове маркування має бути застосоване для продуктів, що містять понад 0,9% ГМО. А «Без ГМО» — це має бути привілеєм виробника, він показує, що виробляє органічно чистий продукт. І тоді споживач зможе обирати: чи дорожче, але якісне, чи дешеве, але з використанням біотехнологій. А в нас усе «без ГМО», але маємо те, що маємо.
ГМО у нас-таки є, доводить Володимир Семенович. У першому півріччі цього року контролюючі органи виявили трансгени у таких продуктах: зерно кукурудзи, соя, насіння ріпаку, глютен кукурудзяний, макуха соєва, корми для собак, комбікорм, корм для годівлі свиней виробництва США, Бельгії Китаю та України. Водночас Семенович переконує, що вирощені в Україні модифіковані рослини йдуть на експорт і всередині країни не використовуються.
І навіть сині троянди...
Історія використання ГМО у світі налічує всього 17 років. За словами представника компанії з виробництва трансгенного насіння Миколи Бойка, перша рослина зі штучно зміненим генотипом з’явилася в США у 1994 році.
— Традиційна селекція себе вичерпала, — розповідає Микола Бойко. — Зростання врожайності припинилося. Площі сільгоспугідь скорочуються, шкідники дуже швидко звикають до хімічних засобів, 2-3 роки — і потрібен новий. Тож генна інженерія — передовсім допомога фермерам.
Генну інженерію застосовують не лише у сільському господарстві. Активно впроваджують у медицині, розробляють модифіковані бактерії, що вироблятимуть екологічно чисте паливо. В 2003 році з’явилася перша генетично-змінена акваріумна рибка, що отримала яскраві флуоресцентні кольори. А кілька років тому «народилася» синя троянда, кажуть, багатовікова мрія традиційних селекціонерів. Америка, Китай, Індія, Австралія широко використовують продукти генної інженерії.
— У США не має значення, яким методом отримано продукт: традиційною селекцією чи із застосуванням біотехнологій, відбувається реєстрація і він іде у використання, — продовжує Микола Бойко. — У Європі значно складніше: 65 продуктів великих світових корпорацій чекають у черзі на реєстрацію. Бо тривають численні випробування. До речі, там 40 видів продуктів із ГМО отримали дозвіл на використання, а кукурудзу і картоплю офіційно вирощують.
Але не весь Євросоюз такий сміливий. Наприклад, у Франції вирощування і використання ГМО під забороною. У Росії генетично модифіковані сою, картоплю, кукурудзу, цукровий буряк та рис внесено до реєстру і дозволено для використання у їжу.
Ризик є...
Захисники генної інженерії, що вирішили за допомогою біотехнологій подолати голод на планеті, а також акули бізнесу, дотичні до ринку збуту, звичайно, знаходять сотні аргументів на підтвердження думки, що продукти з ГМО такі самі безпечні, як і традиційні.
— Нині 100% інформації, що трансгени шкідливі для здоров’я, не існує, — констатує завлабораторією детекції ГМО Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Ярослав Пирко. — Дослідження тривають, і вони потребують величезних фінансових вливань.
Але тих самих «вливань» на наукові експерименти в Україні немає.
— Щоб перевірити одну лише ковбасу на вміст генетично-модифікованих організмів, потрібно 10 тис. гривень, — каже Володимир Семенович. — За законом, це мають бути бюджетні кошти. І це правильно, але цих коштів не виділяють. Хоча є надія, що на 2012 рік буде бюджетне фінансування.
Але складність не в тому, щоб виявити ГМО у кінцевому продукті, а в тому, щоб довести вплив чи його відсутність на здоров’я людини. До речі, не одного покоління.
— Парадокс у тому, що понад 90% фахівців біотехнологій працюють у транснаціональних компаніях із вирощування генетично-модифікованих рослин. І лише 10% експертів можуть бути залучені для об’єктивних досліджень, — продовжує Володимир Семенович. Тож завдання ускладнюється. Бракує не лише коштів, а й фахівців.
А ось директор Інституту екогігієни і токсикології ім. Л. Медведя Микола Проданчук вважає, що доводити треба не шкідливість, а безпечність для здоров’я цих продуктів. «Дослідження мають довести біологічну та генетичну безпечність продуктів харчування. Ми маємо бути впевнені, що споживання ГМО жодним чином не вплине на здоров’я цього та трьох наступних поколінь», — зазначив фахівець.
Ризик, що у продуктах в наших супермаркетах буде ГМО, мінімальний, стверджує Микола Проданчук. «Жоден український виробник не зацікавлений використовувати сировину з ГМО ціною втрати ринку збуту». А те, що рослини в Україні вирощують нелегально, може призвести до того, що так само нелегально вони потраплять до нашого столу. І хоч наші вчені висловлюються досить делікатно, можна знайти багато коментарів експертів щодо можливого негативного впливу штучно змінених генотипів на організм людини та довкілля. Тож тихіше їдеш — далі будеш!