Новий театральний сезон у Тернополі розпочали прем’єрою класичної п’єси. На сцені академічного драмтеатру ім. Тараса Шевченка знову звернулися до шедевру української драматургії — «Мартина Борулі» Івана Карпенка-Карого. «Бачите, як перевівся Боруля», — прозвучить з уст головного героя одна із фраз. Чи перевелася насправді соціальна, суспільна значущість твору, якому вже понад 130 років і який певною мірою ґрунтується на фактах із життя родини автора?
Жанр п’єси впродовж уже понад століття визначають по-різному: і як трагікомедію, і як комедію, і навіть як драму. Тепер режисер-постановник народний артист України Олег Мосійчук трактує її як музичну комедію. Щоправда, ні пісень, ні хорового співу, ні танців глядач не почує й не побачить. Українські мелодії завдяки оркестру театру обрамлять нову виставу.
У постановці Тернопільського драмтеатру «Мартин Боруля» з’явився втретє за останні понад 30 років. «Виросло нове покоління, нові актори, а проблеми, порушені у п’єсі, й надалі залишаються. Тому і звернувся до цього невмирущого твору», — твердить Олег Мосійчук.
І справді, не стаємо досконалішими, гармонійнішими, справедливішими, поряднішими, чеснішими. Як, зрештою, й вірними в коханні. А ще відчуття національної меншовартості зацементувало душі й помисли багатьох українців. Знаємо, що головний герой Мартин Боруля снить «уродзоним шляхтичем», тож не шкодує ні грошей, ні власних фізичних і моральних сил, аби лише його зарахували до дворянства. Тож ладен забути заради цього навіть свою українськість — скажімо, діти мають до батьків звертатися неодмінно «папінька» й «мамінька», але аж ніяк не «тато» і «мама». Це вже потім, коли Мартин пройде через усе пекло соціальної, політичної, судової дійсності та обману, спалить стос зібраних за кілька років «бумаг», збагне й попросить сина та доньку: «Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко». Тим часом режисер-постановник сподівається, що хтось із глядачів спроєктує на себе якусь ситуацію з вистави й запрагне поміркувати, чи правильно живе на цьому світі.
До роботи над виставою «Мартин Боруля» Олег Мосійчук залучив два повних акторських склади. Дублера не має лише виконавець головної ролі актор Віталій Луговий. Втілити образ Борулі було його давньою творчою мрією. Пригадав, як сільським хлопчиськом 31 рік тому приїхав в обласний центр і вступив до одного з місцевих профтехучилищ. Якогось дня учнів гуртом повели до драмтеатру, Віталій тоді вперше переступив поріг храму мистецтв. Йому поталанило подивитися саме перший варіант спектаклю «Мартин Боруля» на тернопільській сцені. У ролях були зайняті славетні народні артисти України Володимир Ячмінський (Мартин Боруля) та Мирослав Коцюлим (Омелько). «Я сидів на третьому ярусі, — ділиться спогадами Віталій Луговий, — і собі сам сказав: хочу так, як той дядько. Тож уважно стежив за грою Володимира Ячмінського».
Відтоді Віталій загорівся театром, завжди відвідував усі нові вистави, доки 1998 року став актором.
Після вистави я запитав у Володимира Дмитровича, чи виправдав Віталій його сподівання. У відповідь тернопільський актор зронив, що Луговий — гідний його наступник у ролі Борулі.
Я ж про сучасну виставу за хрестоматійною п’єсою Івана Карпенка-Карого в Тернопільському академічному драматичному театрі ім. Тараса Шевченка скажу коротко та ємко: славно, браво!