Чи отримає воду Буйне озеро?

Ті, хто відпочивав на курортах Миколаївщини та Одещини, навіть не здогадуються, що поряд є водойма, в рази чистіша від Чорного моря. Лиман на межі Одеської та Миколаївської областей має назву Тилігульський і вважається не тільки найчистішим, а й найглибшим та найпрозорішим у південному регіоні. Його довжина сягає 60 кілометрів, ширина — до 4,5 кілометра, максимальна глибина — 21 метр, прозорість води — до семи метрів. Назва лиману походить від тюркських слів Делі Гель — «Буйне озеро». А ще Тилігул називали  скаженим, божевільним, непередбачуваним. Нині лиман найбільше потребує оздоровлення.

Скарбниця флори

Тюрки дали лиману цю назву через місцеві долинні вітри, що дмуть переважно з півдня на північ або навпаки.  А нинішні відпочивальники жартома називають південний вітер «одеситом», а північний — «молдаваном». Вітри в долині Тилігульського лиману зриваються несподівано, рибалки добре знають це і рідко відходять на велику відстань від берега.

Як справжня коштовність, Тилігул прихований від масових туристичних місць. Він відділений від Чорного моря широким піщаним пересипом, а з’єднує їх лише штучно створений канал. Аби дістатися до серця лиману з боку Миколаївської області, слід добре знати дорогу та орієнтуватися на села Червона Українка, Анатолівка, Ташине Березанського району. Сміливців очікує справжній екстрим бездоріжжям. Але ті, хто досягає мети, не розчаруються. Особливо шанувальники самоти, тиші, безмежних просторів та незайманої природи.

Тільки справжнім поціновувачам природних щедрот цікаво буде дізнатися, що Тилігул — місце масового гніздування та концентрації птахів під час сезонних міграцій: тут можна зустріти близько 270 видів пернатих. Загальна чисельність птахів, що зупиняються в межах лиману та його узбережжя, іноді сягає 50 тисяч особин.

Скарбниця флори узбережжя Тилігульського лиману налічує близько 620 видів судинних рослин. Територія лиману — заповідний  об’єкт, тож у 1995-му рішенням Миколаївської обласної ради тут створено регіональний ландшафтний парк «Тилігульський». Як унікальний природний комплекс Тілігул належить до переліку водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення.

Тилігульський лиман постійно пульсує і належить до водойм «каспіїв», які після різкого зменшення в об’ємі можуть раптово розширюватися. Така його особливість призводить до різних наслідків.

Шаланди без кефалі

Наявність широкого спектра змін солоності води та рівневого режиму зумовило формування в Тилігулі складних комплексів водних мешканців — від прісноводних до морських. У кінці XVIII століття сюди заходила червона риба, скумбрія, ставрида та навіть тунець, тобто лиман мав постійний зв’язок із морем. Пізніше він став ізольованим, а середземноморські гості повністю зникли. У багатоводні роки після весняних повеней тут у великій кількості траплялися лящ, тараня, судак, короп, карась та інші прісноводні види. Усього в лимані в різні роки його існування було зареєстровано 62 види риб, зокрема вісім вселенців. Нині в ньому мешкає не більш як 30 видів представників іхтіофауни. Серед них промислове значення мають лише атерина, хамса, бички та кефаль.

Місцеві рибалки розповідають, що колись за один раз закидання сітки витягували до 5—6 тонн риби. Нині в кращому разі ловлять кілька тонн за сезон. Тож часи, коли до Одеси привозили «шаланды, полные кефали», залишилися в минулому.

Тилігульський лиман, на жаль, може спіткати доля Куяльника, де нині, крім рачків-артемій, нічого не живе. Як відомо, Куяльницький лиман, як і Тилігульський та Хаджибейський, — лимани закритого типу. Нині Куяльник катастрофічно пересихає, йому не вистачає вливання живої прісної води. Прісноводний стік річками скоротився в багато разів, лиман став  гіперсолоним, отже, не придатним для існування живих організмів.

Через катастрофічне зменшення поверхневого стоку та брак постійного водообміну з морем Тилігул також міліє, цвіте та засолюється. Солоність його води в останні роки стала вищою, ніж в Одеській затоці й досягла 22—24 проміле. У спекотний період звичайними стали замори риби, продуктивність водойми рік у рік падає, помітно бідніє й пташине різноманіття. Нинішнього літа спад рівня води у лимані досяг півтора метра, вона відійшла від берега на десятки метрів. Чи не єдиний вихід із цього становища — відновлення та підтримка роботи вже каналу лиман — море.

Ключ від лиману

Рецепт порятунку лиману науковці пропонували неодноразово. Завідувач наукового відділу РЛП «Тилігульський» Олег Деркач пояснив сутність пропозицій. «Річ у тому, — каже він, — що раніше під час штормів і весняних повеней на пересипі Тилігулу неодноразово утворювалися промоїни і лиман періодично з’єднувався з морем. У 1958—1959 роках для розвитку рибогосподарської діяльності тут побудували штучний канал завдовжки близько 3300 метрів. Навесні його відкривали, і риба заходила в лиман. Потім за допомогою шлюзів канал закривали, риба нерестилася і нагулювала вагу. Восени, коли вона йшла на зимівлю в море, протоку знову відкривали, а рибу частково відловлювали. Так, крім розв’язання рибогосподарських завдань, канал давав змогу підтримувати водообмін із морем».

Нині такий водообмін порушився, канал замулився і не працює. Тож ключик до Тилігулу — шлюзований канал лиман — море. Причому навіть будувати нічого не потрібно, слід просто трохи допомогти природі, поглибити протоку, яка вже існує, і встановити шандори. «Так, — продовжує еколог, — ми хоч не повернемо первинного стану водойми, але уповільнимо процеси її обміління та засолення, дамо змогу зайти сюди рибі та іншим гідробіонтам».

Адже під час нагонних (південних) вітрів з березня до середини червня у лиман заходить переважно розпріснена вода з поверхневих шарів моря. Її солоність становить лише 5—6%. Водообмін варто припиняти лише тоді, коли солоність води у морі різко зростає і воно переповнене медузами, чи коли з лиману може вийти риба.

Із грязі в князі

А ще лиман слід зберегти заради його бальнеологічних властивостей. Як уже писав «УК», ще у 1978 році було здійснено розвідування грязьового родовища Тилігулу. Дослідження проводив Одеський науково-дослідний інститут курортології. «УК» вдалося ознайомитися з копією висновку 35-річної давності. У документі сказано: «Грязі Тилігульського лиману відповідають існуючим кондиціям на лікувальну грязь та з успіхом можуть використовуватися в бальнеології. За сучасною класифікацією вони належать до слабкосульфідних, низько- та середньомінералізованих хлоридних магнієво-натрієвих мулових лікувальних грязей». Також у Висновку зазначається, що «Тилігульське родовище за своїми запасами є найбільшим не тільки в Україні, а й в СРСР. На базі цього родовища можуть функціонувати курорти всього Чорноморського узбережжя України».

На площі балансових запасів виділено дві ділянки розповсюдження лікувальних грязей із задовільним станом (Червоноукраїнська та Анатолівська). Як пояснюють фахівці, найбільша за площею Анатолівська ділянка, там велике дзеркало, грязі розподілені рівномірно. Але  перспективнішою Червоноукраїнська ділянка, де і покладів грязей достатньо, і краще розвинена інфраструктура. Саме тут можна було б побудувати грязелікарню світового рівня. Нині  над розв’язанням цього питання працює і районна, і обласна влада.

Але існують певні труднощі. Змінилося законодавство, і наказом Міністерства охорони здоров’я  затверджено новий Порядок здійснення медико-біологічної оцінки якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методів їх використання. Такі обставини призвели до необхідності проведення повторних польових досліджень, клінічних випробовувань та надання відповідного медичного  (бальнеологічного) висновку. Тож для отримання ліцензії на користування грязьовим родовищем треба передусім замовити його комплексне дослідження, отримати медико-біологічну оцінку якості й цінності лікувальних грязей, а також медичний (бальнеологічний) висновок встановленого зразка. А далі справа за будівництвом грязелікарні. 

На хвилях вітру, птахам назустріч

Ще одна перспективна справа — створення Центру відвідування РЛП «Тилігульський», у складі якого можуть функціонувати музей природи Тилігульського лиману та Чорного моря,  морський акваріум, вольєри для розведення рідкісних тварин та контактний дитячий зоопарк, пункт спостереження за птахами, оглядові майданчики. І насправді замість того, щоб шкваритися на сонці, можна, як у деяких країнах, спостерігати за життям птахів, розташувавшись, наприклад, з біноклем в затишному дерев’яному будиночку. Або годувати з рук тварин, або здобувати наочні знання, пройтися навчальною екологічною стежкою чи просто насолоджуватися красою незайманої природи.

Принади Тилігулу вподобали прихильники екстремальних видів спорту — кайтингу та віндсерфінгу.  Тут проходив навіть чемпіонат України з кайтингу. Чим привабив людей Тилігул? Мілководдям, яке добре прогрівається, наявністю кіс,  інфраструктурою. А головне те, що на Тилігулі завжди є вітер. У вихідні на піщаних косах збираються до двохсот спортсменів. Тут дитячі мрії про повітряних зміїв втілюються в реальне життя дорослих.

Тож Тилігул має всі підстави стати сучасним  курортом. Є  потенціал бальнеологічний, екологічний, освітній і навіть спортивний. Слід тільки докласти зусиль.