ПРИВІД ДЛЯ РОЗДУМІВ
Бездумне копіювання закордонних «ноу-хау» може обернутися втратами для держави
Процеси глобалізації та Інтернет дають можливість миттєво дізнатися про все, що відбулося кілька хвилин тому в найвіддаленішому від нас куточку світу. Однак у великій кількості інформації, що потрапляє у Всесвітню павутину, трапляється й така, яку можна назвати 25-м кадром. Тобто її фактично використовують для зомбування людей. У багатьох випадках цілком усвідомлено. Саме про це йтиметься далі.
На службі в бізнесу
Ще недавно світ був охоплений істерією, що виникла навколо обговорення проблеми озонових дір. Не як гіпотеза, а як аксіома звучало твердження, що фреон, який використовується в холодильниках, руйнує озоновий шар атмосфери. І потім робилися висновки про наслідки цього явища — ультрафіолет уб’є все живе на Землі. Відкриття це, як потім стало відомо, було покликане до життя аж ніяк не наукою. До моменту розгортання озонової кампанії одна з американських фірм розробила новий хладагент. А для того, щоб бізнесовий проект став успішним, потрібно усунути з ринку «фреонових» конкурентів, які виробляють застарілу продукцію. Саме на це і були фактично спрямовані озонові страшилки. Після того, як прибуток від запровадження у виробництво техніки з новим хладагентом було одержано, «просвітницьку» кампанію з приводу шкідливості фреону згорнули. Аналогічна ситуація повторилася і з азбестом, який входить до складу шиферу. Завдяки її інтенсивному розкручуванню ринок почали заповнювати інші, значно дорожчі покрівельні матеріали, незважаючи на те, що вони мають нижчі експлуатаційні характеристики.
Наступною міфічною проблемою був перехід комп’ютерів через межу 2000 року. За короткий час на цій спекуляції ділки зірвали чималий куш, й істерія припинилася. Потім почалася ера реклами нанотехнологій, які начебто мали врятувати світ. Справді, деякі результати було одержано в дуже обмеженому секторі техніки й технологій. Окремі матеріали отримали унікальні назви, наприклад нанотрубки. Але що з ними робити, практично ніхто не знає. Пробують інтуїтивно вставити їх хоч куди-небудь і поінформувати громадськість про начебто одержані позитивні результати. При детальному розгляді виявляється, що за всім цим порожнеча, проте саме слово «нано» заворожує. Водночас наноматеріали були відомі і до оголошення створення нанотехнолгій та наноматеріалів. Матеріалознавство завжди розвивалося відповідно до потреб промисловості, оскільки саме вони можуть дати поштовх до розвитку науки і нових технологій.
А скільки списів поламано навколо глобального потепління! Визначено навіть головного його винуватця — вуглекислий газ. Начебто він створює парниковий ефект, внаслідок чого земля перегрівається. Прийнято Кіотську угоду і встановлено навіть квоти на викиди. Їх можна було продавати, чим, до речі, не так давно скористалася й Україна. Насправді ж ніякої проблеми надлишку вуглекислого газу немає. Є просто локальне перевищення його концентрації у великих містах, уздовж автомобільних трас, навколо металургійних комбінатів, теплових електростанцій тощо. Але значно більше його виділяється в лісах під час гниття дерев і трави, а також в результаті вулканічної діяльності. Цей газ важчий від повітря і розтікається по поверхні землі. Його активно поглинають трава і дерева, тому вони біля трас ростуть краще. Але варто відійти на 100—150 метрів від дороги — і можна переконатися, що ми не живемо в джунглях: зелений рослинний світ не різниться від того, який можна побачити за десятки кілометрів від доріг. Окрім того, колосальною абсорбцією володіє океан. Тому твердження про пагубний вплив промислових викидів вуглекислого газу на катастрофічні зміни клімату мають хисткий фундамент. А стосовно того, що потепління на землі все-таки відбувається, то тут простір для дій вчених, а не бізнесменів. Саме наука має з’ясувати і чітко пояснити його справжні причини. Можливо, це циклічні зміни клімату, пов’язані з космічними процесами. При цьому не варто залякувати людей та заохочувати торгівлю квотами, а всерйоз зайнятися вивченням причин цього процесу.
Сонце гріє, але за які гроші!
Останнім часом на слуху загалу багато різних і начебто вкрай важливих та необхідних для розвитку країн і людства проблем. Досить часто робиться це від неуцтва або з метою, яка переслідує вузькогрупові інтереси. При цьому від розв’язання справді насущних проблем відволікаються значні матеріальні й інтелектуальні ресурси, втрачається час, що в свою чергу негативно відображається на розвитку держави і суспільства. І чомусь забувають, що для реального розвитку визначальна роль має відводитися національній науці, її кращим представникам. Але політики про це не хочуть чути через те, що власні корисливі інтереси ставлять вище від загальнодержавних. Немає в них розуміння того, що теперішнє скороспіле накопичення багатства не має майбутнього, оскільки, як свідчить практика, діти-мажори не життєздатні. Це переконливо продемонструвала радянська система, коли діти компартійних керівників досить швидко зникали з поля зору суспільства після того, як сходили з політичної арени їхні батьки.
Одна з останніх модних проблем, яка посилено розкручується через ЗМІ, це нетрадиційна енергетика: вітрова, сонячна і т. п. Ті, хто спекулює на цій темі, передусім наголошують, що вона, так би мовити, безплатна і з успіхом замінить традиційну. Скажу одразу: ніколи. Сонячну і вітрову енергію можна успішно використовувати в побутових цілях там, де важко і дорого підводити електричні мережі. При цьому необхідно пам’ятати, що ціна сонячної електроенергії у 8—10 разів вища за традиційну. Не кажучи вже про те, що вона не здатна погасити ранкові і вечірні піки навантажень, сезонні перепади. Та найголовніше, що потоком електроенергії, генерованої сонцем, людина не може керувати, оскільки вона залежить від погодних умов. Врешті-решт, непогано було б скористатися досвідом тих, хто його вже має, і передусім спершу поворушити мізками, перед тим як розпочинати втілення «мегаграндіозних проектів».
Так історично склалося, що для стимулювання розвитку сонячної електроенергетики держави ЄС застосовують різну політику дотацій. Однією з основних залишаються так звані зелені тарифи. Населення встановлювало сонячні батареї на дахах будинків, запасало електроенергію в акумуляторах, а надлишок віддавало в мережу за високими цінами. Таким чином до кінця 2010 року у світі було встановлено сонячних електростанцій сумарною потужністю до 40 ГВт. І тоді ж почалися проблеми, оскільки в момент її максимальної генерації ця електроенергія ставала зайвою. Почалося підвищення частот у мережах, що загрожувало сталій роботі генераторів на теплових і атомних електростанціях. Тому в Європі спершу добровільно, а потім законодавчо обмежили подачу струму від сонячних батарей, якщо частота в мережі перевищувала 50,2 Гц.
Однак у нашій країні чомусь не хочуть враховувати чужих помилок і вирішили якомога швидше перевершити Європу і світ у будівництві великих сонячних електростанцій. При цьому нікого не хвилює, що при введенні їх у дію матимемо негативні наслідки: зниження стійкості енергосистеми і вимивання з енергоринку фінансів, призначених для компенсації витрат традиційної електрогенерації. Щоб остання не працювала собі на збиток, доведеться підвищувати тарифи для населення. Отже виходить, що «експерименти» проводитимуться не за рахунок їх авторів, а на гроші й так небагатого українського платника податків.
Не гріх повчитися і в сусідів
Приміром, у Росії до цього питання підходять більш зважено. Там у районі Кисловодська планують ввести в дію сонячну електростанцію потужністю 50 МВт. Використовуватимуть її в експериментальних цілях. На СЕС передбачають розмістити науково-дослідний центр, де проводитимуть наукові експерименти, випробування і сертифікацію нового обладнання, а також організовувати семінари в галузі енергозбереження. Одержані результати використовуватимуть при будівництві інших сонячних електростанцій в РФ. Такий підхід можна вважати зваженим і об∂рунтованим. Адже починають росіяни не з будівництва надпотужних сонячних електростанцій, а з вивчення плюсів і мінусів роботи СЕС. Тому там, на відміну від нашої країни, не будуть потім героїчно долати наслідки бездумного підходу до масового будівництва надпотужних сонячних електростанцій.
На думку вчених, Україні варто було б не займатися винаходом велосипеда, а вивчити і критично оцінити те, що вже зроблено на Заході і планується на Сході. А виходом із ситуації, на думку фахівців, могла б стати відміна дотацій на будівництво нових сонячних та вітрових електростанцій. Натомість потрібно розпочати вивчення проблем використання енергії, що генерується нетрадиційними джерелами. Наприклад, з її допомогою методом електролізу одержувати кисень і водень. Кисень відправляти на теплові електростанції, потужні котельні, що підніме їх коефіцієнт корисної дії і виключить утворення оксидів азоту та випадання кислотних дощів. Водень використовувати для виробництва азотних добрив, завдяки чому Україна зможе відмовитися від значної частини імпортного газу, оскільки хімічна промисловість «з’їдає» його щодоби до 11000 тонн.
Звичайно, для цього необхідна перебудова хімічної промисловості. Зокрема колони синтезу аміаку мають розміщуватися за кілька кілометрів від сонячних електростанцій. Така схема використання сонячної електроенергії дасть можливість виключити із сьогоднішнього технологічного ланцюжка генерацію і передачу енергії, довгі лінії електропередач, трансформатори підвищення напруги і перетворювачі постійного струму в змінний. Цей ланцюжок за сьогоднішньої ціни на газ буде рентабельним при вартості сонячної електроенергії нижче, ніж 30 копійок за кіловат-годину. Щоб досягти цього, необхідно використати можливості української науки. Зокрема за допомогою науковців знайти шляхи зниження затрат на виробництво сонячних батарей на всіх технологічних операціях, починаючи з видобутку кварцитів, їх збагачення, одержання металургійного, а потім чистого кремнію, вирощування монокристалів, різання на пластини, виробництва фотоперетворювачів і завершуючи вибором майданчиків для будівництва сонячних електростанцій.
При цьому необхідно реально оцінити, до якої позначки можна знизити вартість сонячних батарей. Розрахунки можуть показати, що в найближчі 10 років для істотного зниження цін на сонячні батареї немає передумов. У такому разі процес збиткового розвитку галузі слід згорнути, але продовжувати наукові дослідження для того, щоб розв’язати проблему в майбутньому. Але для цього необхідне не «смакування» європейського досвіду відходу від атомної енергетики і загальний перехід на відновлювальні джерела енергії, а передусім політична воля керівництва держави у визначенні напряму розвитку енергетики країни, відповідні закони й інвестиції. Окрім того, доки влада не використовуватиме належним чином потенціал, напрацювання, які мають провідні науковці, НАН України, доти викидатимуться на вітер великі кошти, які використовуватимуться не на користь, а на шкоду економіці держави.