Фраза з фільму «Брат-2», запущеного у кінопрокат 14 років тому, одного з головних героїв Віктора Багрова (старшого брата Данила) «Вы, гады, мне еще за Севастополь ответите» стала одним із провісників нинішньої ситуації. Для мене особисто саме за цю фразу та крилате нині в Росії слово бандерівці стрічка ще тоді стала фільмом нон-грата.
Але не всі були так прискіпливі до фраз. Не звертали українці увагу на те, що і в інших російських стрічках негативні персонажі носили ознаки «хохлів». Не реагували на це і чиновники від культури та освіти.
За патріотичний нігілізм тепер розплачуємося Кримом. Одна з причин його втрати, на мій погляд, і помилкова концепція щодо комплектування та проходження строкової або контрактної служби військовослужбовцями, призваними до лав армії у регіоні за місцем проживання. Робили це для економії бюджетних коштів. Результат?
Відомо, що батьківщина військовослужбовця там, де живе його сім’я. Родина, яка перебуває в небезпеці, — ахіллесова п’ята воїна. Цим і скористалися загарбники Криму.
А в Радянській армії наші земляки служили в різних куточках Союзу. Якби жителі східних областей України проходили службу на заході й навпаки, а західняки служили в Криму, то окупанти не змогли б шантажувати українських військових, погрожуючи їхнім сім’ям. І не виникли б легенди про «бандерівців», якби матері та родичі солдатів зі сходу, приїжджаючи до них, зупинялися б у західняків. Між людьми налагоджувалися б дружні стосунки, які могли б продовжуватися.
Нагадаю, скільки утворилося сімей між представниками різних національностей в СРСР, що було одним із чинників єдності народу. Але молоді про це мало хто розповідав, бо, на мій погляд, всю історію СРСР помилково вважали історією «тюрми народів». А в ній було і позитивне для держави й народу. Ним варто скористатися. Але наш народ жив сам по собі, а влада — сама по собі.
Боєздатність армії лежить на плечах офіцерського корпусу, а склад та моральний дух офіцерів прямо залежить від того, як держава дбає про свою обороноздатність. В Україні добре копіюють програми з російського телебачення, але чомусь не «змалювали» заходи з підвищення боєздатності війська… Путін так підняв рівень забезпечення своєї армії, що його офіцери друзям, які живуть і служать в Україні, обговорюючи ситуацію по телефону, кажуть: «Прикажут — будем стрелять!» Російські спецслужби спрацювали добре. І кого звинувачувати, якщо екс-очільники СБУ та МВС мали російські паспорти у кишенях. Штирліц відпочиває!
Після розпаду СРСР в Києві було сім військових училищ, які готували офіцерів на високому рівні, а залишилося тільки одне. Формальним приводом цієї ліквідації була констатація міжнародними експертами того, що в жодній європейський столиці немає військових вишів. Але ж ніхто з українських фахівців не запропонував перенести ці виші за межі Києва, щоб зберегти їхню унікальну навчально-матеріальну базу та професорсько-викладацький склад, які формувалися десятиліттями. А в межах військової співпраці у нас раніше бойовий вишкіл проходили іноземці, за навчання яких у бюджет надходили чималі валютні кошти. Кому заважала та система?
Ще одна причина кризи війська — від керівництва у Збройних силах України усували досвідчених офіцерів та генералів ще радянської офіцерської школи, а на заміну їм призначали «своїх» парадних генералів, які були слухняними і не докучали армійськими проблемами.
Армія — це відображення процесів, які відбуваються в державі, тільки у зменшеному вигляді. Різниця в тому, що армія не може впливати на керівництво держави, а керівництву нашої держави боєздатна армія була не потрібна. Український військовий, нині бідний безхатченко, попри все продовжує служити. Адже це патріот, проте водночас людина, загнана системою у глухий кут. І це ганьба для держави!
Якось один із міністрів Наполеона казав йому: «Мій імператоре! З багнетами можна робити все, що завгодно, але сидіти на них не можна!» Вочевидь, саме пам’ятаючи цей вислів, «папєрєднікі» зробили все, щоб не сидіти на багнетах, зруйнувавши все дощенту. Мені, військовому, який виховав не одну сотню офіцерів, боляче дивитися на це. Не можна керувати державою за принципом «нацарював 100 рублів і втік». Результат — Майдан, бо таки дістало!
Дайте змогу професіоналам займатися своєю справою і не наступайте знову на ті самі граблі. З історії Союзу можна взяти багато корисного, особливо з військових питань, а не відмітати все, бо це радянські пережитки. А що наше, українське? Скажу: схеми розкрадання держави і бюджету. Бізнес, який керує державою, турбується за свої прибутки, а не за оборону, ось і опинилися за крок від годування чужої армії. Отже, хочеш жити в мирі — готуйся до війни.
Ігор БАХУР,
полковник запасу,
для «Урядового кур’єра»