У Верховній Раді з’явився законопроєкт про очищення української мови від ненормативної лексики — «Про протидію лихослів’ю». Автор цієї законодавчої ініціативи, прозваної в народі «про дематюкацію», — народний депутат Ольга Богомолець. Воно ніби й нічого, і аргументи в пояснювальній записці до проєкту залізні, адже як не погодитися з твердженням, що «лайка й нецензурщина — це вияв слабкості, психоемоційного роздратування і водночас утоми, вияв агресії. Лайка не містить смислів, це продукт нашого несвідомого».
«Українцям історично була чужа примітивна брудна лайка. Вона прийшла в нашу мову як запозичення з російської культури. Обсценну лексику, яку впродовж століть насаджували російські колонізатори, нині «насаджують» у публічному просторі та медіа. Українці історично і традиційно не вживали лайливих слів на кшталт тих, що побутують нині. «Хай би тебе дощ намочив!», «А щоб тебе лиха година спіткала!» — ось питомо українська лайка, яка свідчила про зв’язок давніх українців із пантеїстичним світом природи. Українці не полюбляли і не вживали грубощів нижче пояса й не дозволяли собі вульгарності», — пише авторка. Прикладів м’якої української лайки можна додати безліч. «Бісова ковінька», «Тиць, моя радість», «А щоб тобі булька з носа вискочила» тощо у жодному разі не можна порівнювати з російськими «одкровеннями».
Але хай буде грець тій українській лайці, адже не розуміє письменниця родом із Черкащини Ірена Карпа, яка проживає за кордоном, як це так — відібрати її в українців. «Це як відібрати борщ, — пише вона в своєму блозі. — Дорогі сусіди вже намагалися це зробити з борщем і варениками (гляньте російські державні проморолики), то не треба їм безплатно віддавати й матюки».
Шквал критики, який вилився на народного депутата в інтернеті й на телебаченні, неймовірний. Хочеться навіть захистити Ольгу Вадимівну від такого тиску. Але, очевидно, вона й не потребує нашого втручання, адже не раз проявляла себе як стійкий боєць. Хоча її можна зрозуміти: набридло жити так, як зараз, коли навіть у пресі й на телебаченні лунають сороміцькі слова. Годі й казати про шкільний спортивний майданчик, де діти зовсім юного віку відверто вживають мат! Я просто не знав, що сказати своєму синові-першокласнику, коли він запитав мене: «Татку, а що треба казати, коли не влучив м’ячем у ворота?»
Багато українських мовознавців вважають, що сучасні матюки почали використовувати в Україні з поширенням на її теренах російської мови. А вживання лайливих слів пов’язують із тісними контактами і запозиченнями з російської мови й культури — найбільше під час розпаду Російської імперії та становлення радянської влади в Україні. Тоді використання ненормативної лексики було ознакою належності до робітничого класу.
Натомість більшість справжньої української лайки збереглася ще з козацької доби. Згадаймо лише знаменитий козацький лист турецькому султанові 1676 року.
Важко сказати, що вийде із пропонованого законопроєкту «Про протидію лихослів’ю». Очевидно, те саме, що й із закону про куріння в громадських місцях. Як смалили цигарки, так і смалять. Але це вже інша тема — про ставлення до наших законів узагалі. Адже так хочеться перейти вулицю на червоне світло. І аргумент одразу в поміч — вулиця ж бо порожня, без машин. «Але німець так не зробить, він дочекається зеленого», — підказує послужливий опонент. І має рацію. Бо не звикли ми дотримуватися правил. «Менталітет такий», — шепоче інший, не менш ерудований співрозмовник.
Проте американські психологи Крістін і Тімоті Джей з’ясували: люди, які лихослів’ять, мають кращий словниковий запас і рівень інтелекту. Вони просили учасників експерименту за 60 секунд перерахувати якомога більше лайливих слів, а потім за той самий час пригадати щонайбільше найменувань тварин. Ті, хто з легкістю сипав брутальними словами, знали й більше найменувань тварин. Оскільки вербальні навички — одна з головних ознак розвиненого інтелекту, міф про лайливого дурня був розвінчаний.
Однак цей аргумент не варто зараховувати на користь лайки, тим паче в публічному просторі. Звісно, ми маємо триматися в межах пристойності. Ось тільки чи потрібен для цього окремий закон? Питання лишається відкритим.