Чи буятимуть на нашій землі рідні трави?

В Україні, на частку якої припадає лише 6% території Європи, представлено майже 35% біорозмаїття континенту. Йдеться і про фауну, і про флору, багатства якої, на відміну від більшості західноєвропейських країн, збереглися не тільки в заповідних куточках. Навіть на кількох квадратних метрах звичайнісінького різнотрав’я — чи то міський парк у Києві, чи заплавна лука у поліській чи полтавській глибинці — знайдуться десятки видів судинних рослин. 

Однак, вважають фахівці, дедалі реальніша загроза, що звичне нам з дитинства буяння трав може залишитися у спогадах про минуле. Йдеться про поширення на території України чужорідних рослин, що загрожує не тільки місцевим видам флори, а навіть здоров’ю і життю людей.

Амброзія — лише квіточки

Напевно, кожен з нас чув про амброзію — рослину з офіційним статусом карантинної. Пилок, що утворюється під час її цвітіння, провокує сильні алергічні реакції, що інколи призводять навіть до госпіталізації потерпілих. Попри нібито повсюдну боротьбу з небезпечним окупантом, амброзія вже добралась до Поліського природного заповідника на самісінькій півночі України далеко від пожвавлених транспортних шляхів. Дивуватися цьому не доводиться, адже карантинна рослина, зарості якої підлягають обов’язковому знищенню, вільно почувається навіть на узбіччях міжнародної автодороги Київ — Чоп, демонструючи «ефективність» протидії поширенню навіть узятих на спеціальний облік видів флори.

Якщо ще не кожен знає «в обличчя» амброзію, то брак знань про зовнішній вигляд і небезпечні властивості ще одного чужоземця — борщівника Сосновського — загрожує бідою не лише алергікам. Навіть найменший дотик до рослини, свого часу спеціально завезеної в Україну як кормова культура, спричиняє важкі дерматити. На відміну від жалкої кропиви, опіки якої відразу застерігають про небезпеку, наслідки ураження борщівником зазвичай даються взнаки лише через кілька годин. Спочатку червоніє шкіра, потім з’являються пухирі, що зливаються докупи і гнояться, а у важких випадках навіть настає анафілактичний шок та ураження нервової системи, що потребує лікування у реанімаційних відділеннях стаціонарів.

— Ще 20 років тому невеликі осередки борщівника Сосновського локалізувалися на задвірках тваринницьких ферм та на межах полів, де його колись вирощували на силос худобі, — розповідає завідувач лабораторії Поліського філіалу Українського НДІ лісового господарства та агролісомеліорації Олександр Орлов. — На жаль, нині ця небезпечна рослина фактично окупувала узбіччя залізничних та автомобільних доріг на всій Житомирщині. Для її виявлення немає потреби виходити з автомобіля, адже гігантські стебла заввишки до 2,5 метра добре помітні здалеку. Зарості борщівника дедалі частіше повністю перекривають підходи до берегів річок і починають обживати розріджені міські зелені насадження і навіть лісові масиви.

Якщо пересічних громадян насамперед лякає перспектива постраждати через випадковий дотик до підступної рослини, то науковці акцентують на тому, що борщівник Сосновського витісняє аборигенні види рослин та істотно зменшує біологічне розмаїття у місцях свого масового поширення. Зокрема якщо поряд із заростями цього чужоземного для України представника флори зустрічається до 40—50 видів судинних рослин, то на зайнятих ним ділянках хоч якось виживають не більше 5 видів. Між тим борщівник не належить до карантинних рослин, а тому, на відміну від амброзії, його стрімким поширенням в Україні ніхто не переймається.

Ряска і череда  вже не ті

— Завдання нашого колективу науковців — дослідження, що стосуються лісової галузі, зокрема впливу адвентивних видів рослин на лісові насадження, — розповідає директор Поліського філіалу  УкрНДІЛГА кандидат сільськогосподарських наук Олександр Тарасевич. — Ми вже виокремили 15 видів, що більшою чи меншою мірою шкодять лісовим ценозам. Особливу загрозу ці зайди становлять для лісовідновлення, коли йдеться про лісові культури молодшого віку. Зокрема ми зіткнулися з проблемою, коли на деяких з переданих для заліснення колишніх сільгоспугіддях виростити ліс вкрай важко. З’ясувалося, що дається взнаки згубний вплив золотушника канадського, свого часу завезеного в Україну як декоративна рослина. Нині він дуже добре почувається як у болотах, так на перелогах і покинутих полях. Золотушник витісняє з них аборигенні види флори хімічними засобами — алелопатичними речовинами, які виділяє його коріння. Навіть після повного знищення золотушника на звільнених від нього грунтах до чотирьох років пригнічується ріст і розвиток всіх інших рослин, зокрема саджанців лісових культур.

Ситуацію ускладнює те, що в окремих районах області суцільні масиви золотушника вже займають ділянки понад 10 га. Зайве пояснювати, що повернення таких перелогів у сільськогосподарське використання можливе лише за обов’язкового врахування їхньої хімічної забрудненості, застосування спеціальних агротехнічних заходів та належного підбору сільгоспкультур, особливо стійких до впливу алелопатичних речовин. Не менш очевидно, що ця проблема актуальна не лише для Житомирщини.

Між тим ідеться, образно кажучи, лише про вершину айсберга проблем, спричинених поширенням адвентивних видів рослин, що загрожують як безпеці довкілля загалом, так збереженню лісових екосистем зокрема. Чи багато з нас, наприклад, звертали увагу, що звичайнісінька череда, у відварі якої віками купали українських немовлят, останніми роками істотно підросла? Виявляється, аборигенну череду трироздільну (із трьома зазубреними виростами на насінині) дедалі активніше витісняє майже двометрової висоти череда листяна, що походить із Північної Америки. Нині ця чужоземка, яка, до речі, не має лікарських властивостей, на Поліссі трапляється частіше, ніж аборигенний вид череди.

Навіть звичайнісіньку ряску, яка входить до харчового ланцюжка мешканців водного середовища та водоплавних птахів, витісняє ряска туріоноутворююча, батьківщина якої — континентальні райони Азії та Північної Америки. На відміну від нашої аборигенної ряски малої, вона краще переносить пересихання водойм у спеку, сильні зимові морози, швидше нарощує фітомасу. За словами Олександра Орлова, цей адвентивний вид окупував прикордонну ділянку Західного Бугу, а на території Національного природного парку «Прип’ять — Стохід» (Волинська область) гирло річки Цир на дві третини глибини русла перекривається заторами туріоноутворюючої ряски, що призводить до гниття біомаси та загибелі від задухи водних організмів. У Поліському заповіднику на Житомирщині до цього ще не дійшло, хоч, застерігає науковець, конкуренція між аборигенною та заморською ряскою вже відбувається у багатьох водоймах області й цілком ймовірно, всієї України.

Чи варта краса жертв?

Ще донедавна топінамбур був екзотичною сільгоспкультурою, вирощуванням якої займалися поодинокі аматори, а нині це мало не типовий представник української флори. Причому більшість житомирців, які бачать яскраві золотисті квіти у ярах поблизу міських багатоповерхівок та в заплаві місцевої річки, навіть не підозрюють, що йдеться про зарості здичавілого топінамбура.

Олександр Орлов називає десятки видів рослин, бездумно завезених в Україну як декоративні, котрі вже покинули межі розкішних заміських садиб «нових українців» чи дачних ділянок звичайних квітникарів-любителів і успішно обживають нові території. Фотографії заростей розрив-трави залозистої та тладіанти сумнівної у вільшаниках, рейноутрії японської у сосняках — наочне підтвердження загрозливого засмічення довкілля  адвентивними видами флори.

Тут ідеться не про потенційну, а про цілком реальну небезпеку. На Поліссі вже не дивина — болотні масиви, всуціль вкриті айстрою новоанглійською. Аналогічні масиви утворює їжакоплідник виткий — «дикий огірок». На окупованих ними територіях немає місця ні місцевим рослинам, ні представникам поліської фауни — від комах до копитних звірів.

Утім, новоанглійська айстра та їжакоплідник — дрібниця порівняно з новою загрозою — рейноутрією сахалінською, яку ще називають далекосхідним бамбуком. Його висота сягає двох людських зростів, а поки що локальні ділянки цього адвентивного виду дедалі частіше фіксують на Поліссі. Отож ідеться аж ніяк не про академічні проблеми, цікаві лише науковцям-ботанікам. Що швидше це усвідомить широка громадськість і влада, то вища ймовірність того, що вдасться запобігти біді, яка інакше стане неминучою.

Олександр Орлов зазначає, що нині в країні склалася ситуація, коли карантинні інспекції борються лише з карантинними видами рослин, тимчасом як решта адвентивних видів — нічиї. Стосується це навіть борщівника Сосновського, якому доцільно надати офіційний статус особливо шкідливого і небезпечного та проводити з ним боротьбу, як це, наприклад, зроблено у сусідній Білорусі. Фактично йдеться не лише про захист природної флори України, а й про збереження здоров’я людей і безпеку довкілля.

 

 

 

Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр»,

Олександр ОРЛОВ
(фото)
 для «Урядового кур’єра»