КОНКУРЕНЦІЯ
Відповідь на це питання сподіваються отримати учасники громадських слухань, присвячених спецрозслідуванню щодо імпорту нафтопродуктів
Немає нічого більш довгострокового, ніж тимчасове. Це підтверджує ситуація на вітчизняному ринку нафтопродуктів. Коли у 2005 році в країні виникла криза з паливом, влада скасувала імпортні мита на нафтопродукти, сподіваючись, що це тимчасове рішення допоможе її пом’якшити, а потім усе повернеться на старе. Проте доля українських нафтопереробників погіршала всерйоз та надовго.
Імпортери продовжують нарощувати експансію на вітчизняний ринок (якщо в 2004 році їхня частка становила 7%, то у липні цього року — близько 60%), а обсяги переробки нафти вітчизняними НПЗ зменшилися більш ніж удвічі — з 22 млн до 9 млн т на рік (українські нафтопереробні потужності у I півріччі 2011 року були завантажені усього на 16,8%).
Особливо слід зазначити, що перевагу іноземних виробників не можна вважати конкурентною, оскільки їхнє пальне виробляється з пільгової нафти, тобто субсидується сусідніми державами. А український уряд хоче захистити ринок від надмірного імпорту, але йому доводиться протистояти лобі імпортерів.
Ще 25 січня цього року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) відкрила спеціальне розслідування щодо імпорту нафтопродуктів в Україну. При цьому Міненерговугілля заявляло про підтримку ініціативи щодо введення мит на бензини EUR130/т та на дизпальне — EUR80/т. Проте ввести їх не вдалося.
31 березня уряд та власники українських НПЗ підписали меморандум про взаємне партнерство, що передбачає, серед іншого, гарантію уряду забезпечити проведення спеціального розслідування щодо імпорту нафтопродуктів в Україну й у найкоротший термін вжити заходів, що відповідають рішенням МКМТ.
Однак ситуація й досі залишається близькою до катастрофічної. Країна скочується до нової стратегічної залежності — від імпорту бензину та інших нафтопродуктів. Сьогодні Україна вже на 2/3 залежить від імпортних нафтопродуктів, а нафтопереробна галузь України перебуває на межі зупинки, саме через неконкурентні умови роботи на ринку.
Як наслідок, країна втрачає робочі місця (між іншим, НПЗ разом з підрядниками — це близько 20 тис. працівників), надходження до бюджету, стратегічну галузь економіки, врешті-решт.
За загальної нестабільності світових ринків Україна ризикує залишитися беззахисною перед масштабними ціновими змовами, спекуляціями, а головне — значно зростають ризики для національної безпеки, пов’язані із зовнішнім диктатом не тільки з економічних, а й з політичних питань.
Очевидно, що Кабмін прагне цього не допустити. Принаймні у Міненерговугілля вагу питання розуміють. Міністр Юрій Бойко слушно вважає, що частку імпортних нафтопродуктів на українському ринку необхідно скоротити до 15%, а решту якісного пального виробляти в країні за рахунок власних потужностей. Міністра підтримують власники українських НПЗ, які неодноразово заявляли, що відновлення конкурентних умов дасть змогу збільшити переробку нафтової сировини в межах країни й провести модернізацію виробництв.
Природно, що проти мита активно виступають власники великих мереж АЗС, які переважно імпортують нафтопродукти. Їхній головний аргумент — це, мовляв, призведе до монополізації ринку українськими НПЗ, а також до різкого зростання цін на нафтопродукти. Хоча держава у разі введення мит, за словами директора профільного департаменту Міненерговугілля Костянтина Бородіна, готова надати гарантії продажу нафтопродуктів у встановлених коридорах і сприятиме укладанню недискримінаційних довгострокових контрактів між НПЗ та незалежними мережами АЗС.
6 вересня, якщо лобі імпортерів не заблокує процес, відбудуться громадські слухання зі спеціального розслідування щодо імпорту нафтопродуктів. Сподіваємося, що Мінекономіки вислухає думки фахівців Міненерговугілля, експертів та учасників ринку й принципове питання: «бути чи не бути українській нафтопереробці» вирішиться позитивно. Принаймні саме таке рішення укладається в ідеологію тези Президента Віктора Януковича про те, що Україна стане справді незалежною, лише маючи сильну економічну основу, а уряд має виходити з прагматичних інтересів країни.