ПРОБЛЕМА
Чи увімкнуть для одвічної годувальниці селян зелене світло?
Не секрет: перспектива Полісся, в тому числі Рівненського, не в зернових, які на суглинках родять по 7-8 центнерів з гектара, а у високопродуктивному тваринництві, для розвитку якого маємо всі можливості. А ось як їх використовуємо, це вже, як мовиться, інше питання. Чи ж стане тваринництво тим локомотивом, який витягне з кризи не лише Полісся?
Краще синиця в руках…
Олена Покальчук із села Підгірці Рівненського району чи не щодня долає маршруткою 30 кілометрів до Рівного: везе на базар молоко, сир та сметану власного виробництва. Смачну й калорійну домашню продукцію розкуповують вмить — жінка вже має своїх постійних клієнтів.
— Добре, що зараз продукція подорожчала: літр молока коштує 7 гривень, сепараторної сметани — 40, а кілограм сиру — 25—28 гривень, — розповідає жінка. — Таким чином перекриваю проїзд, який щодня виливається у 18 гривень, ще й додому копійчину привожу. Маю ж бо п’ятеро дітей, двоє з них ще студенти. Та й онуків хоч на свята чимось порадувати хочеться. Для нас, приміських селян, корова — це і спосіб виживання, й джерело доходу. Проблема тільки в тому, що біля неї треба тяжко працювати. Але людям у віддалених поліських селах іще складніше: вони ж на базар не наїздяться. А чи доїдуть до них заготівельники і, головне, чи розрахуються вчасно — це ще питання. Село ж наше старішає, вимирає. Ось мені 55 років, чоловікові — 60, то це у своїх Підгір’ях ми ще молодою сім’єю вважаємося. А корівок на все село, може, 5 чи 6 залишилося…
— А ви знаєте про державні програми підтримки селян: зокрема про закупівлю теличок у населення з відшкодуванням 7 гривень за кілограм живої ваги, про доїльні апарати для тих сімей, які мають 3 і більше ідентифікованих корів?
— Ой, дорогенька, найкращий доїльний апарат — це мої руки, а на трьох корів у нас уже просто здоров’я не вистачить. Чули ми про це в новинах, але хіба один раз держава зраджувала селянина? Тому й не ймемо віри обіцянкам чиновників.
Сільгосппідприємства утримують на Рівненщині 14% корів. Фото Володимира ЗАЇКИ
Мінус на плюс не перетворюється
Нині поголів’я ВРХ на Рівненщині становить 203 тисячі голів, у тому числі корів маємо 114 тисяч. Мало це чи багато? Виявляється, навіть дуже мало: принаймні, порівняно з 2000 роком поголів’я ВРХ та свиней в області зменшилося на… 171 тисячу голів.
— Найбільший спад поголів’я припав на 2001—2006 роки, — каже начальник головного управління агропромислового розвитку Олександр Слободянюк. — Тоді область мінусувала по 10—14 тисяч голів у рік.
Вбивча статистика! Звісно, що за такого, з дозволу сказати, розвитку подій наш ринок заполонило неякісне імпортне м’ясо та сумнівної якості молочні продукти.
— Сьогодні, в 2011-му, зниження поголів’я відбувається нижчими темпами, ніж раніше. Якщо дивитися в розрізі районів, то цього року наростили поголів’я лише три з 16-ти, інші, на жаль, продовжують вирізання стада.
Виявляється, лише 14% великої рогатої худоби області сьогодні утримується в сільгосппідприємствах різних форм власності, 86% корівок живуть у населення. На 100 середньостатистичних дворів годувальниць мають лише 49. При цьому найбільше — 72 голови на 100 дворів — є у віддаленому Рокитнівському районі, найменше, 19 — у Рівненському. Картина, як бачимо, доволі строката.
Саме тому одним із конкретних напрямів нарощування поголів’я корів держава визначила закупівлю теличок у населення з відшкодуванням на кожному кілограмі живої ваги 7 гривень ( цим переслідувалася мета «вибити грунт» з-під ніг заготівельників, які купують молодняк, щоб пустити його під ніж: якщо, приміром, заготівельник платить господареві по 13 гривень за кілограм живої ваги, то господарство за такої підтримки має можливість заплатити 14).
Доручення профільного міністерства для Рівненщини було таке: 3 тисячі теличок мали закупити в сезон господарства у населення. Та ця програма з тріском провалилася: реально закупили лише трохи більше, як 500 голів.
Основна причина — теличок просто немає в такій кількості, яку на папері визначив нам Київ.
Причина друга: господарства не хочуть «зв’язуватися» з державними грішми: потім, каже більшість керівників, не оберешся перевірок — кошти ж бо бюджетні. Ось чому навіть закупивши в людей теличок, не подають документів на відшкодування витраченого. Це надзвичайно серйозний стримувальний фактор — недовіра людей до держави. І її одним розчерком пера не здолаєш: потрібна така стратегія поетапного відродження галузі, в якій держава надзвичайно чітко дотримувалася б своїх зобов’язань перед селянами.
Де кінець тунелю?
І все ж таки світло в кінці того тунелю, в який потрапило українське село загалом і тваринництво зокрема, влада намагається побачити.
Олександр Слободянюк називає 5 основних програм підтримки тваринництва, які цього року реалізуються з коштів держбюджету.
Три з них — для сільгосппідприємств.
Перша: якщо в сільгосппідприємстві середня продуктивність молочного стада не менше, ніж 4.300 кілограмів від корови, то за кожну «прирощену» власноруч корову таке господарство отримає 5 тисяч гривень.
Друга: якщо сільгосппідприємство купує нетеля на племзаводі, племрепродукторі чи навіть за кордоном, за кожну таку голову отримує відшкодування 3 тисячі гривень.
Третя: програма підтримки племінних м’ясних корів — кожна така голова коштує у держави 1.900 гривень.
Ще дві державні програми стосуються підтримки тваринництва у господарствах селян:
Перша, вже згадана — закупівля теличок у населення для вирощування в господарстві та введення в головне стадо з компенсацією 7 гривень за кілограм живої ваги.
Друга: індивідуальним селянським господарствам, які мають не менше трьох ідентифікованих корів, виділяється до 5 тисяч гривень на придбання установки для індивідуального доїння.
Підтримка агропромислового комплексу з обласного бюджету — теж один із пріоритетів місцевої влади.
— З початку року на агропромисловий комплекс спрямовано 1 млн гривень, — каже перший заступник голови облдержадміністрації Анатолій Юхименко. — З них 300 тисяч — на поворотній основі: це кредити для фермерів до 50 тисяч гривень на 5 років під 2% річних. І хоча специфіка бюджету така, що коштів на все не вистачає, чітко розуміємо: ми просто не можемо не підтримати село і селян. До слова, першочергове право на кредити мають ті господарі, що займаються тваринництвом та овочівництвом. Їх уже отримали 30 фермерів. В області також діють програми підтримки насінництва, збереження рибних запасів, вирощування енергетичної верби, яка є сировиною для виробництва твердого палива. Діють також програми нарощування обсягів виробництва зерна жита та забезпечення продовольчим зерном.
— До кінця року ми очікуємо стабілізації, хоча б відносної, поголів’я ВРХ, — підсумовує Олександр Слободянюк. — Окрім уже названих програм підтримки села, оптимізму нам додає цінова молочна політика, що склалася останнім часом. Приміром, сьогодні молокопереробні компанії закуповують молоко в сільгосппідприємствах по 3,8—4,2 грн за літр, у населення — 2,8—3 грн, а це плюс 40-50% до рівня минулого року. До того ж, протягом усього нинішнього року не було різких коливань закупівельної ціни, як раніше, коли взимку за літр платили 2 гривні, а влітку — 80 копійок.
КОМПЕТЕНТНО
Нитка Аріадни, шо «витягне» тваринництва
Микола ЗІНЧУК,
заслужений працівник сільського
господарства України,
академік УААН:
— Понад чотири десятиріччя я очолював Дослідне господарство «Тучинське» Гощанського району, яке займалося зокрема й тваринництвом. Втім, такого ставлення до цієї галузі з боку держави, як в останні роки, ще не було. Село загалом і тваринництво зокрема в рідної держави, на превеликий жаль, у пасинках. Так, ринок є ринок, і стабільності від нього очікувати не варто. Але ж держава має мінімізувати ризики тих, хто серйозно займається тваринництвом. Натомість ані тваринницькі господарства, ані селяни, котрі ще тримають корівчину, не мають упевненості в тому, що ж буде завтра. Торік, приміром, вони не отримали жодної копійки державної підтримки, цього року держава виконала свої фінансові зобов’язання приблизно на 60%. То як, скажіть, повірити в те, що в 2012-му така підтримка буде?
До того ж, тваринництво — галузь, яка вимагає не лише величезних фінансових ресурсів, а й робочої сили. Її ж у селі вже немає: вона або за кордоном, або в містах. От і виходить, що для держави вигідніше завезти м’ясо з-за кордону, натуральне молоко замінити штучним, ніж вирішувати цілий комплекс наболілих питань українського села. Адже одна справа — виростити худобу на цілорічних випасах в Австралії, інша — в Україні, де, хочемо ми того чи ні, понад півроку маємо стійлове утримання.
Звісно, найбільше потерпають від такої ситуації в тваринництві поліські райони, де і льону вже давно немає, і зернові не родять. Ці люди не повезуть щодня молоко, сир чи сметану на базар, як приміські селяни, котрі виживають завдяки корові. Разом з тим, корова — це робоче місце для всієї сім’ї: це і рослинництво, й молоко, і м’ясо. Але це ще й каторжна робота. Сьогодні в Європі і США гостро стоїть питання: де знайти дружину для фермера? Адже на неї, навіть при їхньому рівні модернізації сільгоспвиробництва, чекає важка праця. Наші люди працювали тяжко й виснажливо — але ми тваринництво знищили. А ліквідація ферм на селі ліквідувала й людське спілкування: селяни стали безрадісними, я б навіть сказав, ворожими. Тобто багато в чому процеси, які відбулися в селі, на жаль, незворотні.
Мій прогноз: вирішальну роль у тваринництві відіграватиме індивідуальний сектор. Чи рахував хтось у профільному міністерстві, скільки коштів нам потрібно на мінеральні добрива? А лише одна корова за стійловий період дає 10 тонн органіки. Тонна органіки прирівнюється до 135 кілограмів діючої речовини фосфорно-азотно-калійних добрив. Кілограм такої речовини торік коштував 5,7 гривні. Помножте на 135 — вийде 771 гривня. Саме таку ціну, виходить, має тонна гною. Тож той, хто тримає корову, працює на підвищення родючості грунту, тоді як холдинги, що займаються лише рослинництвом, виснажують його. Вважаю, що держава повинна будь-які дотації на гектар посіву «прив’язати» до розвитку тваринництва. І давати їх тим, хто на 100 га ріллі утримує, скажімо, 50 корів (за радянських часів на 100 гектарів угідь ми утримували й 100—120 корів). Ось це і може стати тією ниткою Аріадни, яка витягне українське тваринництво.