Кролевецькі рушники у світі єдині й неповторні, впізнавані завдяки червоно-білим орнаментам-візерункам, які походять із сивої давнини. А нині завдяки неухильній турботі-плеканню нових поколінь продовжують духовний історичний літопис. Тепер, через кілька століть, кролевецькі рушники так само зачаровують сучасників, даруючи естетичну насолоду не тільки землякам, а й численним жителям різних країн — усім, кому випадає змога побачити це рукотворне диво, торкнутися ніжного полотна, на якому сходяться ромби і квадрати, трикутники і хрестики, зірки і дерева роду. Кожен символ і елемент на них по-своєму промовляє до світу, стаючи знаком історії, часу, подій.

Тканий бренд із Кролевця

Відтепер, як наголошує національний експерт із розвитку системи географічних зазначень в Україні Іван Гайванович, після рішення Євросоюзу кролевецькі рушники — не просто бренд, а конкретний товар, географічне походження якого — місто Кролевець на Сумщині закріплене офіційно й остаточно. Тобто лише це поліське місто стає єдиним виробником кролевецьких рушників, подібні вироби іншого походження — підробки і недобросовісна конкуренція, які нині, на превеликий жаль, дедалі частіше мають місце.

Таке рішення ЄС, який, до речі, так само визнав географічне зазначення всесвітньо відомих петриківських розписів, відкриває перед кролевецьким краєм широкі туристичні перспективи, створення унікального бренда, завдяки якому глибинна поліська територія має передумови для отримання нового економічного і духовного дихання. Вісім років тому кролевецькі ткані вироби вписано до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, що додало їм історичної значущості й ваги.

Дивні відчуття охоплюють, коли бачиш або торкаєшся рушника, якому 182 роки: в окремих місцях протертий, злинялий, благенький, але від того ще цінніший як духовна святиня. Саме такого віку найстаріший виріб, що дбайливо зберігають в експозиції музею кролевецького ткацтва, який восени цього року відзначатиме десятиріччя із дня заснування. Саме 19 листопада 2011-го з нагоди проведення чергового Міжнародного літературно-мистецького фестивалю «Кролевецькі рушники» музей гостинно розчинив двері у приміщенні історичної садиби Огієвських, у яких колись гостював Тарас Шевченко.

Основою колекції стали вироби музейної кімнати Кролевецької фабрики художнього ткацтва, а загалом тут нині зберігають понад 3 тисячі унікальних експонатів. Більшість із них — рушники, є скатертини, килимові доріжки, настільники, інші зразки переборного ткацтва, світлини, документи, предмети побуту тощо.

Як наголошує головний зберігач музейних фондів Ірина Пурига, їх виткано в різні часи з нагоди різних подій, дат тощо. Кожен з них становить неабияку культурно-мистецьку цінність, залишається ексклюзивним і неповторним у рушниковому розмаїтті. До того ж триває робота зі збирання у ветеранів-земляків домашніх рушників, які поповнюють експозицію.

Знаково, що кролевецькі музейники не замикаються у власних географічних межах, а тісно й активно співпрацюють з колегами багатьох міст не лише України, а й, наприклад, Білорусі, Естонії, де теж шанують саме ці народні вироби.

Є окрема рушникова експозиція і в Сумському краєзнавчому музеї. У ньому, за словами його директора Владислава Терентьєва, екскурсанти неодмінно відвідують саме цю кімнату, де простір наповнений особливим світлом. Як розповідає завідувачка відділу Аліна Конотоп, відвідувачі мають змогу побачити не лише рушники, а й панно, наволочки, інші вироби, виконані виключно у техніці кролевецького ткацтва.

Це визначення особливе. Адже майстрині більшості населених пунктів Сумщини рушники вишивали, а на Кролевеччині ткали. І використовували тільки біле полотно, а орнаменти створювали лише червоними нитками. Цікавий штрих. Вишитими весільними рушниками часто підперезували наречену, що характерно саме для сумського регіону.

У Сумському музеї зберігається чотириметровий рушник, виготовлений двостороннім тканням — технікою, втраченою наприкінці позаминулого століття. Але виріб красномовно свідчить про свій час і вік.

Усупереч труднощам

Сказати, що кролевецьким майстрам живеться непросто — нічого не сказати. Адже до різних проблем-негараздів останніх десятиліть додався карантин, що скував ініціативу, загальмував виробничі процеси насамперед на комунальному підприємстві «Кролевецькі рушники», створеному 2007 року на базі збанкрутілої ткацької фабрики, єдиному, де виготовляють рушники. Істотно поменшало замовлень, знизилася торговельна активність. Виручає здебільшого інтернет, що не додає оптимізму.

Як і в місцевому вищому професійному училищі, де традиційно готують ткачів ручного художнього ткацтва: з’явилися проблеми з набором, майбутнім працевлаштуванням.

Однак у місті й краї залишається міцне духовне ядро майстринь, які присвятили життя рушниковому ремеслу і нині, попри труднощі, продовжують розпочату справу, охоче передають знання й навички школярам, юнакам і дівчатам. Назвати їх усіх навряд чи можливо, бо таких ентузіасток десятки. Хіба що виокремити Раїсу Калмикову, яка тче понад 40 років, стала авторкою значної кількості не тільки рушників, а й декоративних скатертин, серветок, панно, божників, виховала плеяду молодих майстринь.

Нещодавно указом Президента України Раїсу Калмикову удостоєно почесного звання «Заслужений майстер народної творчості України», а днями вона отримала нагороду. На таких, як вона, тримається і триває багатовікова естафета славетних кролевецьких рушників.