Заховавшись у свіжій зелені садків, ніби потонувши у казковій мальовничій долині, звідки визирають біленькі чепурні будиночки та золоті бані новозбудованої церкви, Богуславець живе щоденним напруженим життям, яке важко до кінця зрозуміти людині, далекій від села. Тут прокидаються рано на світанку, люди йдуть на ферму, тракторну бригаду. Пізніше вранішню тишу бентежать учні місцевої школи, що, весело підстрибуючи, прямують до свого навчального закладу. Потім усе стихає. Тільки прошелестить авто директора місцевого СТОВ «Прогрес» Василя Лисенка, який уже багато років поспіль дає лад усьому господарству та селу, що стало для нього рідним.
Зваженість мудрого селянина
Зустрічаємося з директором не вперше. Розташоване зовсім близько від районного центру, село давно стало взірцем умілого господарювання, а тому багато хто завертає сюди, аби повчитися в місцевих аграріїв, перейняти досвід, укласти договір про співпрацю, побувати там, де колись на хуторі Тимківщина народився видатний український історик, філолог, етно граф, фольклорист, ботанік, поет, перший ректор Київського університету, український Ломоносов Михайло Максимович.
— Працювати не важко? — Василь Федорович на моє запитання усміхається.
Як депутат Черкаської обласної ради Василь Лисенко зі зваженістю мудрого селянина завжди давав відверті оцінки діям можновладців — місцевих та столичних. Скільки міг, боровся проти непродуманих кроків «реформаторів» від влади, які прагнули загнати село в глухий кут бідності й безправ’я, ніби не воно утримує всю країну на своїх стомлених, зболених плечах. А тому його думки та пропозиції були завжди цікавими, зокрема й для журналістів. Чимало з висловленого та передбаченого досвідченим господарником підтвердили практика і час.
Що гальмує прогрес
Саме завдяки прозірливості керівника та всупереч недалекоглядним авторитетам і виживає Богуславець. Найголовнішу роль тут відіграють самовіддані зусилля селян, місцевих спеціалістів. Але якби не заважали зокрема й шкідливі циркуляри згори, сьогодні б, упевнений Василь Федорович, ішлося не про виживання, а про значно потужніші категорії, адже «Прогрес» давно міг би піти вгору в розвитку тваринницької галузі, на чому спеціалізується, і в рослинництві. Виховавши в господарстві кваліфікованих спеціалістів, забезпечивши їх усім необхідним, директор разом з помічниками веде грамотну економічну політику, щоб, попри нинішні складнощі, все-таки добиватися запланованого рівня рентабельності.
Головне тут — не збитися на горезвісний девіз «Успіх — будь-якою ціною». Бо життя, зауважує Василь Федорович, одне, та й ресурсів лишається вже не так багато, щоб розкидатися ними. Отож господарювати прагнуть максимально економно, а працювати — якомога продуктивніше. Це стало правилом для кожного з них: зоотехніка, завідувача ферми, оператора.
Здавалося б, що може проста доярка, хоч нині її так уже й не називають? Працюй за графіком, виконуй роботу. Однак ні, усміхається Василь Федорович, кожен з операторів машинного доїння — справжня бойова одиниця, хоч умови й мирні. На сучасному молочному комплексі, де давно впроваджено найпрогресивніші технології годівлі, догляду тварин та їхнього доїння, обробки й транспортування молока, і нині залишається місце для творчого підходу. Чому у двох операторів, які працюють поряд, в однакових умовах, результати роботи різняться? Чому корови, яких обслуговує один оператор, дають за рік на півтисячі кілограмів молока більше, ніж у сусіда?
— У кожного свої секрети, — пояснює оператор Наталія Бондар. — Треба своєчасно спарувати корову, подбати про умови утримання, якість кормів — від того залежатиме результат.
— Корова, як і людина, потребує любові, бережного ставлення, — додає головний ветеринарний лікар Ігор Логвинов. — Тварини відчувають, хто з яким настроєм до них підходить, як поводиться.
Де ти, науко?
На фермі давно зрозуміли: казенщина, формальний підхід — не для них. Саме такі тонкощі даються нелегко, принаймні не всім однаковою мірою. Звідси й певна різниця в результатах. Хоч загалом добиватися накресленого вдається. Ось і торік упевнено вийшли на результат, про який у багатьох господарствах тільки мріють, одержавши по 7 тисяч кілограмів молока від кожної корови. А цього року ще й молочне поголів’я наростили, додавши до 600 корів ще 50 голів. Відчутно збільшили й стадо великої рогатої худоби на відгодівлі. Отож і доглядачам додалося роботи. Та вони тільки тому раді, адже це позитивно впливає на заробітки. Заготовляючи щороку не менш як тисячу тонн високоякісного сіна, 10—12 тисяч тонн силосу, близько 3 тисяч тонн концентрованих кормів, богуславчани збільшують поголів’я.
Тут давно взяли на озброєння кращий досвід розвитку галузі, зокрема закордонний. Заступник директора Вікторія Лисенко (донька керівника господарства) не раз відвідувала кращі ферми західних країн. Багато чого з побаченого завдяки їй успішно працює в їхньому селі. Бідкається, однак, що в Україні не вдається залучати до роботи в галузі серйозні наукові сили. Доводиться доходити до всього самотужки. Тим часом спеціалістам вкрай потрібні допомога науковців у кормовиробницві, методичні поради в догляді та лікуванні тварин. Приміром, в Ізраїлі, де недавно побувала Вікторія Василівна, науковці беруть найактивнішу участь у щоденній практиці. Там і сучасні лабораторії працюють, і найновіші методи досліджень до послуг тваринників. У нас же, щоб, приміром, дослідити поживні якості силосу, потрібно їхати до Києва, адже лабораторії, які раніше працювали в кожному районі при райагрохімах, давно пішли у безвість.
— Тваринницька галузь в Україні занепадає, — зауважує Василь Федорович. — Гостро бракує обігових коштів. Збільшилася зокрема орендна плата за землю, змушені збільшувати витрати на заробітну плату. Тільки за останні чотири місяці фонд оплати праці в господарстві зріс на 24%. Значно збільшилися витрати на виробництво продукції у зв’язку з цьогорічним підвищенням цін, зокрема й на енергоносії. Однак маємо майже торішні закупівельні ціни від переробників. Нині здаємо високоякісне охолоджене молоко на Золотоніський маслоробний комбінат по 5 гривень 10 копійок за літр. Приблизно такою ціна була й торік. Тим часом у магазинах ціни на готову продукцію незмірно зростають. Щоб якось урівноважити затрати і прибутки, потрібно, аби закупівельна ціна не опускалася нижче 7,5 гривні. Проте не ми встановлюємо правила гри на ринку молока.
Колиска задніпрянських козаків
Тривоги керівника можна зрозуміти. Адже ні банківська кредитна, ні державна дотаційна політика в Україні поки що не вселяють надій на прийнятний вихід із ситуації. Проте Богуславець усупереч несприятливим політичним вітрам живе, виколихує дітей (приміром, торік тут народилося 14 немовлят, народжуваність уперше перевищила смертність), допомагає бійцям АТО (богуславчани теж захищають Україну) коштами, технікою. В умовах жорсткого режиму економії вдається подбати й про соціальний розвиток села та його благоустрій. Тільки в поліпшення покриття доріг та їхнє освітлення господарство вклало торік 470 тисяч гривень. А ще ж допомога місцевому фельдшерсько-акушерському пункту, школі та дитячому садочку! Тішить око новозбудована церква.
— А як же без неї? — усміхається Василь Федорович. — Село ж наше — Богуславець…
І розповів директор давню народну легенду про походження назви села, заснованого ще 1660 року. Задніпрянські козаки, якось перебравшись через річку Згар, загрузли в болоті. Коли ж із великими зусиллями вибралися, полегшено зітхнули: «Слава Богу!» Оселившись на цьому місці, вони назвали його Богуславець.
Ми в Google+