Системі контролю та нагляду за виробництвом харчової продукції потрібні докорінні зміни, щоб зона вільної торгівлі з ЄС відбулась і наші переробники могли безперешкодно здійснювати експорт на Захід. За оцінками експертів, щороку на єдиному євроринку продається харчової продукції на 20 мільярдів євро. Щоправда, торгувати там деякими видами продукції, переважно тваринного походження, країна зможе, лише прийнявши низку законів.
Цілі одні, інструменти різні
На сьогодні якість та безпечність харчів в Україні контролює кілька органів — Держветслужба, Держспоживінспекція, Держсанепідемслужба, функції яких часто дублюються. При цьому увага українських контролерів зосереджена на кінцевому продукті. «Перевірити все фізично неможливо. Та й відповідальних за такої кількості виконавців не знайдеш», — зауважив радник з питань ветеринарних та міжнародних справ Гендиректорату Єврокомісії з питань здоров’я та захисту споживачів (DGSANCO) Карлос Антолінез, з яким випала нагода поспілкуватись під час нещодавнього міжнародного тематичного «круглого столу».
В Європі контроль здійснюється на різних рівнях: національному і локальному, продовжує він. Єврокомісія (ЄК) щороку отримує звіти нацорганів, здійснює оцінку ризиків щодо всіх учасників ланцюга поставок і формує політику у сфері харчової безпеки. Але контроль тут спрямований не на кінцевий продукт, як в Україні, а на відстеження всіх технологічних процесів — «від лану до столу», починаючи з кормового раціону тварин, визначення залишків ветпрепаратів та інших забруднювачів у м’ясі і закінчуючи умовами постачання, зберігання, продажу тощо. На кожному етапі йде фіксація контрольної інформації і відповідальних за це осіб. В інтересах виробника — контролювати увесь процес виробництва і не допускати відхилень. Бо вони коштуватимуть підприємцю дорого: занепадом бізнесу, шаленими штрафами або ще гірше — свободою — у разі втрати споживачем здоров’я чи життя.
Система НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Point), яка дозволяє гарантувати виробництво безпечної продукції шляхом ідентифікації й контролю небезпечних чинників, неодноразово доводила свою дієвість, наголошує експерт ЄК. Щоправда, аргументи на її користь прозвучали не досить переконливо, зважаючи на цьогорічний скандал у низці країн ЄС, коли у місцевих супермаркетах і фаст-фудах були виявлені харчі з конини та свинини замість заявленої яловичини. До того ж він чомусь забув про виявлений у деяких зразках конини ветпрепарат фенілбутазон, що використовується для знеболювання у тварин і який небезпечний для людей.
— Це питання не стосується безпечності продукції. Здоров’ю споживачів нічого не загрожувало. Це банальне шахрайство, — констатував Карлос Антолінез. — Ця історія — не збій у роботі системи, а навпаки — її перевага. Бо конина якраз і була виявлена завдяки перевірці бургерів та інших харчів за допомогою карт ДНК. Уся продукція підприємств, замішаних у скандалі, була відкликана з торговельних мереж і знищена. Самі підприємства призупинили свою роботу, а підозрювані були заарештовані. Не за горами і додаткові правила маркування м’ясної продукції. Їх наразі розробляє ЄК. Крім того, діє режим онлайн-сповіщення щодо групи товарів підвищеного ризику та мережа ефективного обміну інформації, аби можна було швидко реагувати на нові виклики, підсумував він.
Смерть для «нелегалів»
За словами заступника голови Держветслужби Віталія Башинського, законопроект на 70% скоригує систему контролю та нагляду в Україні. Наступними кроками з її удосконалення стане прийняття законопроектів «Про корми», що є складовою частиною харчового ланцюга, «Про побічні продукти тваринного походження», «Про ідентифікацію тварин», без яких Україна потрапляє у ступор з реалізації м’яса яловичини і свинини в ЄС, на експорт яких маємо квоту — 12 і 40 тисяч тонн (відповідно). Останнє на 90% залежить від законодавчої організації в Україні.
До речі, саме законодавче питання — єдине, не закрите Україною. Але Європа пішла на поступки — і відкрила свій ринок для нашої курятини. Щойно питання законодавчої адаптації буде закрито, великотоварні м’ясо-молочні виробництва закритого типу пройдуть інспектування і зможуть здійснювати експорт на ринок ЄС. Виробникам, які мають велику кількість постачальників, буде важче, бо їм доведеться доводити добросовісність кожного з них. У зоні ризику опиняться дрібні, розміщені локально та не зареєстровані у жодній службі підприємства.
До речі, під час аналогічної реформи Польща втратила близько 15% виробників, які не встигли адаптуватись до євронорм. Це були переважно підприємства, що роками не вкладали ні копійки в організацію власного санітарного благополуччя і не хотіли організовувати системи внутрішнього контролю, уточнив заступник голови Держветслужби.
Захист формальний, гроші реальні
Своїми думками щодо потреби впровадження європейської системи якості з «УК» поділився й президент Асоціації «Укркондпром» Олександр Балдинюк.
— Кондитерка — це та сфера, де відбувається жорстка конкурентна боротьба через переповнений ринок. Але у нас її розвиток стримується через постійне грошовикачування на різноманітні перевірки, документи і дозволи (техумови (ТУ), санітарно-гігієнічні висновки, сертифікацію тощо). При цьому держава не забезпечує ефективного контролю, — наголосив він.
В Україні виробник має погоджувати з державою (звісно, не безплатно) ТУ на виробництво власної продукції, хоча за великим рахунком цей документ — його комерційна таємниця. Погодження ТУ коштує в середньому 7—10 тисяч гривень. А зважаючи на те, що у кондитерці техумов — тисячі, на їх оформлення йдуть мільйони.
Не потрібно, на думку О. Балдинюка, і сангігвисновку. Його отримують у санепідемслужбі до початку серійного виробництва продукту для підтвердження відповідності показникам безпечності. Але де гарантія, що туди підприємець подасть один зразок, а вироблятиме інший? Коштує він від 100 до 400 гривень. А зважаючи на те, що одна кондитерська фабрика виробляє у середньому 300—500 найменувань продукції, виходить кругленька сума.
Щодо держстандартів, то вони добровільні, але насправді — добровільно-примусові, продовжує президент «Укркондпрому». Бо виробник зобов’язаний обрати один із стандартів і дотримуватись його вимог. Зміна стандарту може тягнутись роками, навіть якщо він застарів за всіма пунктами або при його розробці була допущена помилка.
Натомість ЄС обходиться без техумов і стандартів, залишаючи їх розробку та зміст на розсуд виробника або галузевої асоціації. А також зосереджує держконтроль за показниками безпечності харчового продукту після його введення в обіг, правдивістю інформації на маркуванні, функціонуванням системи управління, безпечністю на виробництві, підсумував О. Балдинюк.
ТОЧКА ЗОРУ
«Адаптація законодавства — питання номер один»
Віталій БАШИНСЬКИЙ,
заступник голови Держветслужби:
— Система НАССР у Європі — рятівний круг для виробників, а в Україні — поки що камінь спотикання. Наші підприємці досить скептично ставляться до її упровадження і вважають, що це коштуватиме їм мільйони. Насправді це не так. Впровадження внутрішньої системи контролю на невеличкій бійні у США (на 20 голів у день) обходиться у 5 тисяч доларів, в Європі — трошки дорожче. Для добросовісного виробника запровадження системи є хорошим інструментом заробляння грошей і завоювання довіри. Для недобросовісного — втрата як мінімум 40% споживачів при першому ж відклику неякісної продукції з ринку. Крім того, останній нестиме адміністративну або й кримінальну відповідальність (залежно від рівня завданої шкоди), тоді як нині платить максимум 302 гривні штрафу. Якщо ЄС визнає нашу систему еквівалентною, ми автоматично уникнемо інспектування 103 країн світу.
«Контроль за виробництвом зросте в рази»
Микола БАБЕНКО,
гендиректор «Центру підвищення
ефективності тваринництва»:
— Із впровадженням відповідного законодавства і норм ЄС якість вітчизняного м’яса поліпшиться, адже контроль за його виробництвом зросте в рази. На сьогодні у ЄС діють жорсткі норми та регламенти — від вирощування і забою тварин до якості м’ясних виробів. Натомість в Україні виробники шукають будь-якої можливості здешевити продукцію шляхом спрощення виробництва чи обходу податків. Тому маємо м’ясо не найкращої якості.
Аби виправити ситуацію, треба не лише створювати нові підприємства і переоснащувати старі, впроваджуючи сучасні технології, а й подбати про раціональну відгодівлю тварин, належне утримання і лікування.