Навесні в житті українського борця греко-римського стилю сталося кілька знаменних подій. На континентальній першості, що відбулася у Фінляндії, Беленюк уперше став чемпіоном Європи у ваговій категорії до 85 кг. На шляху до вирішального поєдинку новий лідер нашої національної збірної переміг олімпійського чемпіона з Росії Олексія Мішина, а у фіналі не залишив жодних шансів на успіх фінському борцеві Рамі Хієтаїніємі.
Нещодавно експерти Національного олімпійського комітету України визнали 23-річного киянина найкращим спортсменом квітня. Його наставники Віталій Киселиця та Олексій Добровольський стали кращими тренерами місяця.
Завтра буде важкий день
— Коли дивишся на світлини вашого фінального поєдинку, стає моторошно: ви закінчували його із закривавленою головою.
— Справді, під час вирішальної сутички з фінським борцем Рамі Хієтаїніємі дістав серйозне розсічення. Воно було хоч і неглибоке, але дошкульне. Після бою мені наклали кілька швів. Однак навіть не відчував, як зашивали рану, — така була ейфорія.
— Перемогти у фіналі континентальної першості господаря килима до снаги лише дуже впевненому в собі атлетові.
— На мій погляд, вітчизняним майстрам боротьби часто-густо бракує саме впевненості у власних силах. Сам не один раз був свідком того, коли на тренувальних зборах українські атлети виходили на килим проти чемпіонів світу, призерів Олімпійських ігор і перемагали без надзусиль. А потім дивишся на них під час офіційних змагань: куди все поділося? Напевно, на заваді стають саме прогалини у психологічній підготовці. У Фінляндії ж наша команда виступила успішно: повернулися з чемпіонату Європи з вісьмома нагородами: «золотом», «сріблом» і шістьма бронзовими медалями.
У мене проблеми почалися ще до старту. На тренувальних зборах застудився. Тож їхав до Фінляндії далеко не в найкращій формі, лікувався вже під час турніру. Добре, що мені випало боротися в останній день змагань, — устиг відновити оптимальні кондиції.
— Жане, а хто вам допомагає налаштовуватися на бої?
— Я готуюся самостійно. Увечері перед сном кажу собі: завтра буде важкий день, треба провести кілька сутичок і перемогти. А ось уже післязавтра можна буде відпочити. Це допомагає. Для мене це був третій чемпіонат континенту: два роки тому став бронзовим призером чемпіонату Європи в Белграді, 2013-го фінішував сьомим, а також здобув бронзову медаль на Всесвітніх студентських іграх у Казані. Тож минулий рік теж можна назвати вдалим.
У Фінляндії греко-римська боротьба дуже популярна. Зал у невеличкому містечку Вантаа, розташованому неподалік Гельсінкі, був заповненим ущерть упродовж усього турніру. На старті мені вдалося перемогти австрійця Амера Хрустановича і литовця Ликмутіса Адомайтиса.
Звісно, у фіналі місцеві уболівальники несамовито підтримували свого співвітчизника Рамі Хієтаїніємі, якого я обіграв із різницею в один бал. Проте мені більше запам’ятався півфінал, де доля звела з олімпійським чемпіоном Олексієм Мішиним. Першу половину сутички я програвав з розривом у два бали, але на початку другого періоду застосував результативний прийом — туше. Варто зазначити, що російський атлет за своєю майстерністю набагато переважав фіна. Тому саме проти нього я налаштовувався якнайсерйозніше.
Рости разом із конкурентами
— Як взагалі відбувається заочне знайомство з майбутніми суперниками? Переглядаєте відео, відзначаєте слабкі й сильні сторони?
— Буває по-різному. Багато своїх суперників я знаю не один рік: ми, по суті, зростаємо разом. Виступали на міжнародних юніорських змаганнях, на кадетських. Згодом потрапили до складу своїх національних збірних. Звісно, переглядаю відео сутичок тих конкурентів, кого вважаю сильнішими за себе. З іншими доводиться знайомитися безпосередньо на килимі. Трапляються дуже цікаві історії. З Америки тренери іноді привозять на міжнародні змагання хлопців, яких практично ніхто не знає. Такий незнайомець бере участь в одному турнірі, й більше його ніхто не бачить. До бою з таким спортсменом підготуватися неможливо, змагатися з ним украй важко. Бо він непередбачуваний, як будь-який непрофесіонал.
Інколи трапляється, що, за іронією долі, такі борці можуть проскочити в переможці. Особливо такі випадки почастішали після афінської Олімпіади-2004, коли змінилися правила. Тоді атлет міг практично не атакувати суперника, проводити майже всю сутичку в партері і зрештою виходити переможцем. Нині цю очевидну помилку виправили: перемагає активніший, а не той, хто тільки захищався.
— Жане, а до якого типу борців зараховуєте себе: агресивного чи обережного?
— Як правило, на килимі я намагаюся не форсувати подій. На відміну від багатьох східноєвропейських борців — поляків, хорватів, які з перших же секунд стрімголов летять на суперника. Щоправда, така манера бою нерідко обертається проти сміливців — у середині сутички вони просто «здуваються». До зустрічі з ними слід ставитися зважено: не відповідати такою самою агресією, а зробити ставку на майстерний захист.
До зустрічі в Ріо
— Тепер орієнтир номер один — Олімпіада-2016?
— Так, до старту літніх Ігор у Ріо-де-Жанейро залишилося два роки. У нашому виді спорту, на відміну від футболу і боксу, перемога на Олімпіаді — найвище досягнення. Попереду в мене вересневий чемпіонат світу в Ташкенті. Право виступити на світовій першості я вже виборов.
— Ваших наставників — Віталія Киселицю та Олексія Добровольського — НОК України визнав найкращими тренерами квітня…
— До цих вдумливих педагогів я прийшов 9-річним хлопчиком. Вибрав боротьбу випадково — за компанію з товаришем. У стінах київського клубу «Спарта» дитячо-юнацької школи олімпійського резерву провів 14 років. Я в Олександра Киселиці, мого головного тренера, — перший майстер спорту, чемпіон України, чемпіон Європи. Він — тренер дитячий, іноді це дається взнаки. Деякого нюанси, з якими обізнані досвідченіші спеціалісти, Олександр не міг мені підказати. Дечому навчили у національній збірній, до чогось додумався самотужки. Тренер мені, звісно, підказує на тренуваннях, але і довіряє працювати самостійно.
— Напевно, вам не один раз пропонували перейти до іншого наставника...
— Мені і країну пропонували поміняти. Кликали, наприклад, до Азербайджану, де боротьба — найпопулярніший вид спорту. А вже про тренерів і говорити не доводиться. Як ви думаєте, чому багато наставників хочуть одразу ж потрапити до будь-якої збірної? Тому, що там збираються вже підготовлені спортсмени: хтось їх виростив, хтось возив на перші змагання, вкладав душу. А потім прийшов маестро і, образно кажучи, перерізав стрічку на фініші. Мої наставники постійно були поруч. Тільки тепер, коли почав здобувати медалі, кубки, звання, можу їм чимось віддячити.
— Наскільки високі навантаження в борців греко-римського стилю?
— Ранок починається з легкої атлетики. У мене є собачка — китайська чубата, ось із нею ми і вирушаємо на пробіжку. Вдень — тренування в клубі. Основне навантаження припадає на тренувальні збори, які зазвичай проходять в Алушті. Сьогодні в нас залишилася тільки олімпійська база в Кончі-Заспі. Готуватися до найважливіших змагань буде важче.
— Як змінилося ваше життя після Фінляндії?
— Аж ніяк. Моє повсякденне життя багатьом видається досить нудним та одноманітним. Але витрачати час на нічні клуби і порожні тусовки я вважаю безглуздим, до алкоголю і тютюну — байдужий.
— Ваші б слова та декому з футболістів у вуха.
— Я не надто балакучий і компанійський хлопець. У команді всі це знають і зайвий раз мене не смикають. Якщо захочу, сам підійду поговорити. Мені важко спілкуватися з тими, чиї погляди не збігаються з моїми. Хворобливо реагую на фальш у стосунках: мені не подобається, коли людина лукавить. Є у мене вірний друг із першого класу Паша Щедрук. Характер у мене такий, що намагаюся уникати спілкування з людьми, в компанії яких почуваюся некомфортно.
Валерій КАЛІНІЧ, Тетяна ОСАДЧУК
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ "УК"
Жан БЕЛЕНЮК. Народився 24 січня 1991 року в Києві. Майстер спорту міжнародного класу з греко-римської боротьби (категорія до 85 кг). Переможець молодіжного чемпіонату Європи-2011. Бронзовий призер чемпіонату Європи-2012 у Сербії, третій призер Універсіади в Казані. Чемпіон Європи-2014 у Фінляндії.
ПРЯМА МОВА
На килимі Жан — професор
Артур ДЗИГАСОВ,
головний тренер збірної України
з греко-римської боротьби:
«Коли Беленюк виступав за молодіжну збірну, його кумиром був Олексій Мішин. На європейській першості у півфіналі доля звела киянина з титулованим росіянином — олімпійським чемпіоном і чинним чемпіоном Старого Світу. Українцеві знадобилося трохи більше трьох хвилин, щоб покласти Мішина на лопатки.
Жану лише 23 роки, але на килимі він поводиться наче досвідчений професор. Кожен поєдинок проводить тактично грамотно, має чудову техніку. Окремо хочу відзначити його психологічну стійкість: він — один із найстабільніших атлетів у складі національної команди. Ця риса особливо важлива, адже у його ваговій категорії надзвичайно гостра конкуренція на змаганнях найвищого рівня».
Ми в Google+