Час братися до найголовнішого — зводити міст поміж берегами українства. Служитиме цей міст довго й надійно, коли очистимо річку від мулу, коли очільники влади будуть надійними підпорами зведеної нами дороги. З кого починати очищення? Із себе. Відмити себе від облуди та лінощів, спам’ятати сусіда й родину, не втікати і не ховатися від труднощів і жертовності. Щоб збудувати гідну державу, треба звести надійний підмурівок, мати мудрий реальний план, міцні матеріали, вправних трударів, прикласти чесну працю, долучати взаємопоміч і розуміння. Осмислити, яку Україну будуємо у власних головах, у родинах, на сходових майданчиках, уздовж господарських парканів, у результатах праці, в щирості ставлення до людей, до Бога.
Господь запитає, не яка в тебе оселя, а чи дав у ній прихисток подорожньому; не яку посаду обіймаєш, а чи порядно працюєш; не скільки грошей заробляєш, а як; не скільки разів казав правду, а скільки і скількох обманув.
Настав час щирої правди. Допоки брехатимемо світові, батькам і дітям, самим собі? Вже немає часу на обмани й на омани — настав час конкретних дій.
Не солодкі слова про чесність, а реальні справи, які згодом відчують та оцінять люди. Набалакалися вдосталь! Згадайте зимовий Майдан і зважено-толерантну розмову трьох партійних ватажків, яких уже перестали сприймати люди. І лише запальний сотник Володимир Парасюк виголосив те, що думали всі, до чого закликав Господь.
І впав Янукович. Через кров, через жертви, через віру та борню диктатура розвалилася. Володимир і нині звертається до новітньої влади: «Хто вам заважає робити те, до чого кликав Майдан? Що довкола змінилося? Як крали, так і крадуть, як брали, так і беруть! Молодь під кулями гине, а генерали за людські гроші дачі поспішно добудовують… Корупційна гниль заворушилася й знову повзе до влади… А може, їх у товарняки без бронежилетів та автоматів — і на східний фронт? Хай там покажуть, як вони люблять Україну».
Вловлюєш ці жарини слів, і душу обпікає правда. Ось вона — сила, яка здатна здійснити справжні, а не бутафорні реформи. Вона і є фундаментом, на якому має постати Нова Україна. На засіданнях Верховної Ради лише й чути: «Закони не дозволяють провести зміни». А хто ухвалював такі нелюдські закони — чи не ви?
Настав час прозріти, наші дорогі обранці, викинути все, що шкодить, сотворити мудре, повчитися в інших краях і діяти. Зробіть наостанок хоч раз щось гідне, за що не буде соромно перед небом і людьми, які досі стоять на краю провалля. А може, чекаєте, коли врешті осунеться отой підмитий брехнею, злодійством і зневір’ям берег?
У парламентській залі застигле повітря тхне трутизною й гниллю. Потрібно якнайшвидше провітрити цю будівлю, освятити від нечисті, інакше цим запахом пройметься кожен із нас. Ми в цейтноті, а кожна хвилина затримки грає лише на руку ворогам України.
Знову запитую себе і вас: допоки сповідуватимемо пилатське рукомийство — зробив підлість, накапостив і… вмив руки? Крим здали конкретні особи, які мають власні прізвища, посади, місця проживання. Україну до банкрутства довели конкретні люди не лише в Києві, а на всіх рівнях і щаблях влади. Необхідно донести до відома всіх, хто вони. Давно час жорсткою мітлою вимести їх із владних кабінетів і коридорів, очистити керівні органи від україноненависників, зрадників, агентів п’ятої колони.
Є злочин — є суд, є кара! Пітьму перемагає лише Світло.
Нам потрібні нові імена, нові ідеї, нова хвиля очищення, яка змиє диявольський намул і бруд. Немає часу на розгойдування, на нудні теревені, на тривалі тендери й дискусії. Немає, пане Президенте! Вам ми віддали свою довіру — користуйтеся нею, опирайтеся на нас. Ми з вами. Ще з вами, але кредит довіри має межі. Не забувайте про це…
Путін марить ідеєю відродження Російської імперії. Нинішня Україна для нього стала гніздом проблем і небезпеки. Роздробити, розчавити і викинути геть дух вільності — ось його мета. І нічого ховати страшну правду в блискучі обгортки самозаспокоєння та солодких слів про безкорисливе одвічне братство.
Окрім захопленого вже Криму, він дедалі більше закидає збройні сітки на зрусифікований Донбас, щоб потім розгорнути впливове поле на всьому сході та півдні України — аж до Молдови. В його планах — витіснити звідти рештки української ідеї, засмоктати остаточно в інформаційному багні залякану образами «бандерівських убивць і фашистів» нестійку масу, дощенту зруйнувати економіку та фінанси нашої держави, затягнути намертво газовий зашморг, привести державну машину до краху, людей — до озлоблення, заполонити центр і захід України чужодумними біженцями і переможно в’їхати на білому коні в Київ. А тоді? Як у пісні Степана Галябарди: «Прокинувся, а за вікном Сибір».
Що буде завтра з Україною? Якою вона постане? На якому березі опинимося чи остаточно потонемо у трясовині? Все це залежить від кожного: від мене, від мого сина, від вас, від солдата й Президента, депутата й хлібороба, вчителя і священика. Все в наших руках, братове, бо влада — це ми, які опинилися у цейтноті. До борні, до праці, до звитяг із почуттям відповідальності та любові у серці. З нами Бог, бо Україна — скибка Його Раю!
Олег ГЕРМАН,
поет, заслужений діяч мистецтв України,
для «Урядового кур’єра»