Майже три тисячі поширень в Інтернеті та понад 153 тисячі переглядів у середині січня отримала пісня українською мовою «Біля тополі» у виконанні польського гурту «Еней». Ця аудиторія не лише, а може, навіть і не стільки українська. Знаємо, що групу заснували понад 10 років тому в місті Ольштин українці польського походження Петро й Павло Солодухи. Нині вона дуже популярна в сусідній державі.

Чому такий сплеск уваги до цієї пісні? Не знаю, скільки вже разів і сам слухав цей запис, та серце прагне знову. Коли зайшов на сторінку гурту в одній із соцмереж, не сумнівався, що в коментарях, крім слів «супер» і «пєнкна» («гарна»), поляки писатимуть «за серце лапє», а українці теж виводитимуть цю ідіому рідною мовою: «за душу бере».

Свята правда! Бо ж хіба можуть не забриніти тугою-журбою особливо в час російської агресії та окупації українських земель пісенні рядки про матір, яка сіла в розпачі, плаче і чекає сина, що пішов у бій «за волю, за правду і долю нових поколінь». Мати не знає, що поліг він, «в Бога вже його душа» й повернеться з війни хіба «крилами лелеки». Таке уособлення виступає часто в наших народних піснях, баладах, що оспівують героїчних захисників української землі — чи то козаків, чи то Січових стрільців, чи то повстанців.

Нині, скажімо, українських Січових стрільців дедалі частіше порівнюють із бійцями добровольчих загонів. Усуси в пекельний час Першої світової війни піднялися здобувати волю Україні та, як співали у своєму славні, «розпочали з москалями тан», зазначаючи: «А ми тую червону калину піднімемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо».

Наші сучасники-добровольці разом із нацгвардійцями та армійцями боронять на Донбасі рідну державу від російських агресорів і різної масті бойовиків. Цікаво, що січовики добре усвідомлювали не лише свою вагому роль в українській історії, а й дбали про власну популяризацію серед рідного народу. Тож знаємо, створили Пресову кватиру — формацію, що займалася культурною, просвітницькою, виховною, господарською й навіть науковою діяльністю.

Роман Купчинський, Михайло Гайворонський, Левко Лепкий, інші представники красного стрілецького письменства створили пласт патріотичних пісень, що піднімали українців до борні за державну незалежність, викликали гордість за хоробрих, мужніх вояків-українців. Любов — ось головне й багатогранне поняття, що визначало сенс таких пісень, тобто неодмінно вбирало-всотувало у себе й щирий патріотизм, і світле кохання. А ще така пісня брала серце простою, приємною мелодією, яку легко можна було запам’ятати. Люди занотовували ці стрілецькі музичні перлини в рукописні книжки, запам’ятовували.

Пригадую з дитинства, як збиралися в нашій хаті зимовими вечорами сусіди плести з рогози пантофлі, кошики й тихенько наспівували про те, як «січовик молодий умирав від кривавої рани», як «гармати били, а ми наступали, один по одному падали», як просив стрілець свого коня, щоб той біг і сказав його неньці, що «я впав за Вкраїну забитий». По обличчі у всіх котилися сльози. А співали крадькома, бо заборонені були усусівські твори в комуністичні часи, багато хто за них навіть позбувався волі. Хоч більшовики на деякі популярні мелодії січових стрільців наклали свої тексти.

1919 року усусівець Роман Купчинський склав «Оду до пісні». Є там і такий рядок: «Пісне! Розправ свої високолетні крила в великий день!»

Нині Україна в полум’ї війни. Настав для народу великий доленосний день. Карбує історія імена новітніх Героїв України. З’являються й перші нові патріотичні пісні, твори, які оспівують Небесну Сотню та мужніх бійців АТО. Та, як на мене, таких музичних розповідей ще замало. Тож час братися до праці поетам, композиторам. У кожного з нас на устах хіба з Майдану «Мамо, не плач».

Серце моє стискалося, коли на концерті слухав Руслану Лоцман з піснею Лесі Горової «Солдатику мій». Захоплення викликали «Гайдамаки» своїм кліпом і піснею «УкрОп». Але ось дивина: подивився вперше цей відеокліп на одному з наших інформаційних телеканалів. В українському телеефірі багато каналів, зокрема й музичних. Але там здебільшого гонять (інакше й не хочеться казати) російськомовні «композиції», до того ж почасти у виконанні «звьозд», які у нашому суспільстві викликають неоднозначну реакцію своєю поведінкою чи навіть позицією щодо політичних і воєнних подій.

Вважаю, що патріотичні пісні, зокрема й січових стрільців, національно-визвольних змагань і теперішнього часу мають якнайчастіше звучати на радіохвилях, з телеекрана, передовсім Першого Національного та музичних телеканалів. «Інтер», скажімо, роками залучав співаків для концертних програм, де звучали лише «песні велікой побєди». А чому б не популяризувати пісень української борні, де є місце й світлому коханню, і великим почуттям до батька, матері, рідні, України? Настав час це робити, а не віднікуватися. Бо ж пісня для народу — також зброя, яка додає сил і снаги кожному з нас, вселяє оптимізм і віру в нашу звитягу, пише живу та правдиву історію.