Масштабний злочин божевільного кремлівського диктатора на підтопленій Херсонщині проти України та всього людства виконав ще й певне пропагандистське завдання. Моторошні наслідки підриву рашистськими терористами Каховської ГЕС геть затьмарили не бажані для москви події на лінії фронту на донецькому та запорізькому напрямках.

Те, що вороги дедалі частіше втрачають ініціативу і після величезних втрат відступають, мимохіть підтверджують навіть кремлівські пропагандисти, які змушені перевзуватися на ходу. Ще донедавна вони гордо розповідали про потужну неприступну лінію оборони, зведену за всіма фортифікаційними правилами та вимогами, і дуже скептично коментували спроможність ЗСУ в разі очікуваного контрнаступу. А нині наввипередки кинулися поширювати наративи про те, що начебто українські штурмові підрозділи поступово просуваються вперед тільки в сірих зонах, а їхні оборонні лінії, мовляв, ще й не починали оборонятися.

Тим часом закордонні й вітчизняні військові експерти зі зрозумілих причин утримуються називати контрнаступальні операції ЗСУ остаточним проривом ворожої оборони, однак факт того, що вона тріщить, важко не помітити. Приміром, щодоби збільшується кількість деокупованих населених пунктів Донецької та Запорізької областей.

«Штурм був не з легких»

Днями прапор України знову підняли в селі Нескучне на Донеччині. Із мальовничого населеного пункту, де свого часу жив і працював український театральний діяч, драматург і режисер Володимир Немирович-Данченко, окупантів витурили бійці 7 окремого батальйону «Арей» Української добровольчої армії 129 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Командир підрозділу Олександр Грищук («Македонець») після успішної операції, вшанувавши пам’ять загиблих визволителів української землі, розповів, що пишається своїми підлеглими, які подолали ворожий опір.

«Штурм був не з легких. Сили ворога переважали нас у кількості й мали тактичну перевагу, бо перебували в обороні. Та вони програвали нам у мотивації. Звичайно, рашисти чекали на наш наступ і готувалися. Проте як зізнався один з полонених, вони більше очікували масовий наступ бронетехніки: танків та інших бронемашин. І тому були розгублені і спантеличені атакою піхотних підрозділів та мужністю наших бійців. Ворог тримався, контратакував, але був деморалізований нашою стійкістю, а ще тим, як ми провели цю операцію, і почав відхід», — розповів він.

Про те, що вороги всерйоз готувалися до контрнаступу і запекло обороняються, свідчать інші важкі бої. Однак  наступальні операції, частину яких варто вважати розвідкою боєм, є підстави сприймати зі стриманим оптимізмом. Зокрема через системність контр атак відбувається просування українських сил оборони поблизу багатостраждального Бахмута. Рашисти втрачають ініціативу й дедалі частіше змушені відступати: лідер пвк «вагнер» пригожин навіть відверто назвав ці маневри «драпом». 

Та не слід забувати, що загарбники зібрали на цих ділянках фронтів величезну кількість військової техніки, живої сили та боєприпасів. Щоправда, ворожі підрозділи, свідчать учасники боїв, разюче відрізняються в боєздатності та готовності гинути на українській землі «за родіну».

«російські кадрові військові не стійкі ні в обороні, ні в наступі, проти них простіше воювати. Натомість бойовики пригожина — це здебільшого зеки, яких їхні командири не вважають за людей. За невиконання наказу найманців чекає страта, і тому опції відступу в них немає», — розповідає заступник командира 1 окремої танкової бригади полковник ЗСУ, Герой України Євген Межевікін.

Проте, за його словами, нітрохи не варто зважати на начебто низький рівень готовності зокрема московитських танкістів, для яких бої на Донбасі після 2014 року стали своєрідним навчальним полігоном.

«У фазі АТО танкісти рф були слабкі. Однак перед повномасштабним вторгненням танкові екіпажі непогано вишколили. Нині під Бахмутом вони воюють переважно на Т-80 та Т-90, і ми вже знищили не одну таку машину. Бачили і модернізовані Т-72, і старі розконсервовані зразки середини минулого століття», — звертає увагу учасник минулих боїв ще в зоні АТО й ООС.

Здобутки тактики розвідки боєм

За словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, на бахмутському напрямку протягом минулого тижня українські підроз ді ли відтіснили ворога і взяли під контроль 16 кв. км території. Такі успіхи не залишив без уваги у відео зверненні і глава держави: «Окремо вдячний за Бахмут — збільшуємо конт роль на цьому напрямку».

Тим часом експерти Інституту вивчення війни (ІSW) підтверджують, що 12 червня Сили оборони, продовжуючи наступальні операції щонайменше на трьох ділянках фронту, досягли тактичних успіхів і територіальних здобутків. У відповідь рашисти вдалися до контрнаступу в західній частині Донеччини, намагаючись відбити втрачені позиції й території.

Реагуючи на важкі зустрічні бої, ворожа пропаганда гарячково намагається переконати, що контрнаступ ЗСУ не вдався, а підрозділи окупантів упевнено тримають оборону і контролюють ситуацію. Такі патетичні теревені розраховані на споживачів у рф, що досі вірять у непереможність «другої у світі» і звикли до єдиної тактики наступу, яку кремлівські воєначальники не змінюють із часів Першої світової війни: лобова атака великими силами попри втрати. Щось схоже в москві чекали й від українських Сил оборони, але не дочекалися.

Просування наших підрозділів біля Бахмута відбувається завдяки діям за стандартами НАТО. Замість лобових атак, що неминуче призвели б до великих втрат, наші бійці використовують тактику розвідки боєм, перевіряючи на міць оборону рашистів і змушуючи їх підтягати свої резерви в зону ураження. Тобто контрнаступ на цьому напрямку тільки набирає обертів, а про його масштаби свідчить таке доречне порівняння.

Днями в міністерстві оборони Великої Британії оприлюднили промовисті цифри. У лютому 2022 року навіжений кремлівський диктатор марив, що «звільнить», тобто загарбає всю територію Донбасу за кілька тижнів. Або за місяць — це вже напевне. Та важкі бої довкола Бахмута тривають досі, і як підрахували британські експерти, за кожні захоплені 48 сантиметрів української землі рашисти втрачають одного загиблим чи пораненим. Із травня 2022 року їм там вдалося просунутися аж на… 29 кілометрів, втративши щонайменше 60 тисяч. Хоч інші джерела називають значно більшу кількість убитих та поранених загарбників.

Нині, за словами речника Східного угруповання українських військ Сергія Череватого, під Бахмутом наші підрозділи просуваються щодня від кількох сотень метрів до двох кілометрів. Такі темпи, погодьтеся, навіть не варто порівнювати із тривалим тупцюванням орків на цьому напрямку.

На шляху до визволення української землі перед нашими штурмовими підрозділами заклякли кілометри окопів із бліндажами та вогневими точками, мінних полів, протитанкових ровів і смуг перешкод з бетонними «зубами дракона», які встигли підготувати вороги. Також не варто вважати, що по той бік лінії фронту воюють самі клінічні ідіоти, безнадійні пияки та боягузи. Ні. Але набагато вищу боє здатність і мотивацію бійців Сил оборони вже підтвердили бої тільки початку контрнаступу, який набирає обертів.