Минуло понад 10 років, як пішов із життя видатний український композитор Олег Кива — заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії імені М. В. Лисенка. Його музика відома й за кордоном.
Визнання до композитора прийшло у 1980—1990-ті роки. Він працював у жанрі камерної кантати (написав шість), створив камерну симфонію для голосу з оркестром, хори на вірші Павла Тичини, Бориса Олійника та інших поетів, а також оркестрові композиції: увертюру, концерт для фортепіано, балет «Олеся», музику до театральних вистав та кінофільмів.
Публіці найбільше подобалися музичні композиції Олега Киви, засновані на українському мелосі. Такі пошуки вів композитор у деяких своїх фортепіанних творах, камерній кантаті №3 «Осінь така мила» і симфонії для голосу з камерним оркестром на вірші Тараса Шевченка. Саме вони можуть представляти український національний стиль серед інших європейських національних стилів, які називаємо неофольклоризмом (синтез фольклорного із сучасним професіоналізмом).
1990 року Олег Кива написав камерну симфонію на слова Тараса Шевченка для вокалу (солістка Ніна Матвієнко) та ансамблю (диригент Володимир Сіренко). Для композитора під час написання цього твору мали значення два чинники: бажання вчитатися в текст поезії Тараса Шевченка й використати фольк лорні ресурси. Тобто композитор прагнув витворити синтез професійного і фольклорного, що випливає з експресивного кобзарського співу, народних плачів, романсів та ліричних пісень.
В основу першої частини симфонії О. Кива поклав майже повний текст вступу до поеми «Княжна», в основу другої — десятивірш від слів: «І серце одпочине…» з цієї самої поеми, а третьої — фрагмент із поеми «Сон» від слів: «Світає, край неба палає» до слів: «І нема тому почину, і краю немає». Музичне прочитання тексту витримано в лірико-психологічному ключі. Композитор взяв до уваги ситуацію, в яку потрапив Т. Шевченко, задумуючи ці твори: його заарештували й заслали в Орську фортецю.
Та якщо роль оркестрової фактури сформувати гнітючу обстановку, в якій опинився наш герой, то у вокальній партії чуємо його роздуми — думки пливуть, змінюючи одна одну: «Зоре моя, вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою».
Друга частина симфонії О. Киви «І серце одпочине» вносить контраст, вона світла й лірична. Мелодія співачки спокійна, але з відтінком суму, проте оточена просвітленим супроводом. Спів солістки щирий, задушевний. Потім вступає флейта, яка творить діалог з вокалом. Ця музика сповнена світлих настроїв. Далі з’являється тривожна інструментальна тема, на її тлі спів набуває драматичних рис, що веде до напруженої кульмінації. За нею вступає початкова тема лише у флейти із супроводом струнних. Так у світлоелегійних тонах завершується ця частина.
Третя частина симфонії О. Киви має похмуро-трагедійне забарвлення. Вірш «Світає, край неба палає» у музиці трактують у журливому ключі. Починається фінал порожніми квінтами, це звучання навіює глибокий сум, безвихідь. Мелодія співачки набуває магічної сили. Після активнішої середини, наприкінці якої драматична кульмінація, знову з’являються порожні квінти струнних, вони нагадують про незворотність дій злої долі, що очікує трагічного завершення. Уже ближче до кінця репризи дано зону драматичної кульмінації всього твору. Завершує симфонію сумна тема, викладена в оркестрі.
Степан ЛІСЕЦЬКИЙ,
кандидат мистецтвознавства,
для «Урядового кур’єра»