Трагічна історія Бабиного Яру — місця масових розстрілів цивільного населення і військовополонених — пов’язана з нацистською окупацією міста Києва в роки Другої світової війни. Перші масові вбивства відбулися 29 і 30 вересня 1941 року, коли було розстріляно майже 34 тисячі євреїв. Упродовж двох років жертвами нацистських окупантів у Бабиному Яру стали майже 100 тисяч цивільних громадян єврейської, ромської, української та інших національностей, червоноармійців, діячів націоналістичного і радянського підпілля, в’язнів Сирецького концтабору, священнослужителів, пацієнтів психіатричної лікарні імені І. Павлова та інших.

 Закарпатська область тилова, і на неї лягають особливі обов’язки у країні, яка воює. Чим живе цей край і що робить влада для допомоги фронту? Про це, кореспондент «Урядового кур’єра» розмовляє з начальником Закарпатської обласної військової адміністрації Віктором МИКИТОЮ.

 Невеличке село Землянка лежить у поліській глибинці на Сумщині, на чималій відстані від великих міст і гомінких автострад. Однак упродовж кількох останніх років воно дедалі частіше заявляє про себе як перспективний туристський центр. І все завдяки знаменитій землячці Пелагеї Литвиновій-Бартош, чиє ім’я місцеві ентузіасти повертають у національну культуру. Масштаби її дослідницької роботи вражають. Важко знайти сегмент народознавства, яким не займалася б ця працелюбна жінка. 

 Минулого тижня Гаагу відвідали шестеро українських дітей, серед яких сироти. П’ятеро з них родом з Маріуполя, одна — з Харкова. Ідеться про чотирьох хлопчиків і двох дівчаток, яких вдалося повернути з росії. Маленькі українці закликали допомогти Україні повернути на батьківщину незаконно вивезених дітей.
Свої історії повернення діти розповіли в Гаазі в межах кампанії Bring Kids Back UA в супроводі уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук та уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця. 

 На думку соціального і військового психолога Олега Покальчука, умовне око урагану у вирі воєнних, політичних і геополітичних стихій кожен з нас може знайти у своєму внутрішньому світі. Але для цього треба навчитися відокремлювати реальні проблеми від тих, які продукує віртуальний світ.
Укрінформ поговорив з Олегом ПОКАЛЬЧУКОМ про те, як це зробити, а також чи треба намагатися повернути наших співвітчизників з-за кордону, чи потрібна в Україні військова цензура та де нині шукати позитивні новини.

 Скандал довкола можливої новобудови в історичній частині міста розгорівся в Черкасах ще три роки тому. Забудовник місцеве приватне підприємство «Надія» планував на місці історичної пам’ятки — особняка Кринського на вулиці Байди Вишневецького звести багатоповерховий будинок, а саму пам’ятку знести. Приводом збурення стало надання забудовникові містобудівних умов та зведення паркана довкола будинку.

 «Велика війна застала мене у квартирі на Олексіївці, яку я наймав. Через півтори години я пішки добрався до заводу. Три дні ми розбирали завали, ховали документацію, зокрема конструкторську. Я не сумнівався, що Харків не візьмуть, але непокоївся, що можуть усе розбомбити», — розповідає Володимир.
Авіапідприємство було розгромлене і фактично перестало працювати. Володимир Нікітченко взяв безстрокову відпустку з наміром вступити у Збройні сили України. Його кликали в компанію «Укроборонпром», але він відповів, що до перемоги буде зайнятий.

 Українці налаштовані на те, що наступна зима буде непростою: через агресора ми вже навчилися жити в умовах відімкнення електроенергії, тепла, зв’язку, інтернету, без звичного комфортного побуту. Найбільше занепокоєння у споживачів послуг і комунальників викликають не технічні чи організаційні питання, а можливі плани ворога. Передбачити їх складно, ми не можемо знати його тактики, але врахувати досвід попередніх холодних сезонів нам цілком до снаги.

 Пам’ятаю, як колишня керівниця комунікаційного відділу в Державному концерні  «Укроборонпром» Наталія Сад писала, що в перші найважчі місяці широкомасштабної війни наші воїни вистояли на фронті завдяки самовідданій роботі підприємств української оборонної промисловості: «Лютий, березень, квітень і травень Сили безпеки та оборони України вибивали ворога тільки українськими озброєнням та військовою технікою. 

 На Закарпатті відбулася виставка мистецької династії Федора, Івана та Вікторії Манайлів. Твори дідуся, сина й онуки об’єднали у вернісаж із символічною назвою «У трьох вимірах», продемонструвавши вагомий сукупний внесок цієї родини в українське мистецтво.