Подія, що трапилася останнього дня минулого літа і сколихнула не лише Харківську область, а й усю Україну і соціальні мережі, до сьогодні під пильною увагою громадськості. Адже досудове слідство не завершене, і його підсумки з огляду на нашу правоохоронну та судову системи можуть бути вкрай несподіваними. Всупереч здоровому глузду і Конституції України. 

Написала цей заголовок і засумнівалася: а кому це нині цікаво? Прикрив груди вишиванкою — і патріотизм готовий. Я знайшла інший — непоказний, рутинний, який привів мене у відділ субсидій управління праці та соціальної політики Дрогобицької міськради. Переступила поріг установи і зупинилася перед полицями з хлібом. Напис: «Живімо з добром! Якщо можеш, поклади, якщо потребуєш — візьми». Перші хлібини поклали самі працівники управління соцзахисту, як звично кажуть про них люди. Далі більше. З їхньої ініціативи (на щастя, закон дозволяє) сім’ї учасників бойових дій, чорнобильців, інвалідів війни отримують улітку, коли припинено виплати субсидій, пільгові знижки на газ та електроенергію. Без заяви, розповідала літня містянка, бо через хворобу власноруч не змогла її подати. «Подбали про мене за даними комп’ютера», — додала поважно. 

За словами керівників державного підприємства «Укрпошта», частка послуг з розповсюдження періодики у загальній структурі доходів очолюваної ними служби скоротилася до 7%. У підсумку на торгівлі пральними порошками, милом, ковбасою та іншими товарами першої необхідності поштовики заробляють більше, ніж на доставці газет і журналів.

У Сумах черговий конфлікт. Спалахнув він на одній з околиць обласного центру — Баранівці, яка справедливо вважається ледь не курортною зоною. Бо й справді: поряд Псел, мальовничі пейзажі, тиша. І красиві ліси, переважно соснові, які не тільки додають мікрорайону свіжого повітря, а й створюють особливу відпочинкову ауру. Саме оті віковічні сосни і стали об’єктом непорозуміння й протистояння між місцевими жителями та лісівниками.

Один із присутніх на заході чітко озвучив величезні масштаби репресій. «Я виріс у цьому краї, часто спілкувався з грецькими родинами і, на жаль, не пам’ятаю жодної(!) з них, якої б не торкнулася ця трагедія». Справді, сумнозвісна «Грецька операція», що забрала багато життів наших співвітчизників, на думку фахівців, має всі ознаки геноциду, як і Голодомор 1932—1933 років. 

Йдучи у своїх справах містом, уже вкотре обходив чергове скупчення галасливих людей. І перебуваючи під враженням від побаченого й почутого, незадоволено бурчав собі під носа. Мовляв, ні пройти, ні проїхати… А тут нова перешкода на шляху: прямо переді мною стовбичать дві постаті у досі не баченій мною білій уніформі.

Секретарка однієї організації, в якій я працював, свою роботу любила за те, що в неї були обов’язки не бий лежачого. «Працюєш тут не клятий і не м’ятий, в теплі й добрі, на м’якому стільці. Це вам не за верстатом цілий день стояти», — тішилася, було, мрійливо поглядаючи у засніжене вікно, з якого було видно заводську будівлю. І дотішилася на сидячій роботі до того, що в неї з часом розвинулося тяжке захворювання хребта. Що лікарі з нею тільки не робили, до яких заходів не вдавалися, щоб вилікувати, але врятувати так і не змогли. Промучившись кілька років і витративши на лікування багато грошей, ще порівняно молода й сумлінна працівниця померла. 

Багато років тому мій чоловік працював у знаменитій Ленінській бібліотеці в Москві. Коли діставався до неї на метро, молодий голос за спиною попросив: «Падвінься, отєц!» (вочевидь тому, що в нього змолоду була велика, аж до потилиці, лисина). Коли інстинктивно повернувся, побачив позаду чоловіка приблизно свого віку. Усміхнений, з густою шевелюрою, він одразу попросив пробачення за звертання: не зорієнтувався, мовляв.

Восени автора цих рядків доля занесла в далекі заморські краї — на Філіппінські острови. Багато чого можна про тамтешнє життя говорити. Насамперед про бідність, яка проглядає на кожному кроці: житла, підперті жердинами й оббиті очеретом, ніяк не вписуються в наше поняття «будинок», а для жителів багатьох островів, яких там понад 7 тисяч, велике благо — електрика. 

«Напередодні свята, коли люди метнулися по крамницях...» — саме так розпочинається один із віршів Василя Стуса зі збірки «Веселий цвинтар».