Винесене у заголовок незвичне слово походить від іншого, більш знайомого українцям — «бидло». Так у сільській місцевості ще й донині подекуди називають худобу.
Цим же словом під час перебування українських земель у складі Польщі наші західні сусіди іноді називали і людей. Причому незалежно від національної приналежності. Називали за те, що своєю поведінкою іноді уподоблювалися худобі. Наприклад, у шинку «перенедопивалися» горілкою. Тобто випивали її менше, ніж хотіли, але більше, ніж могли. З усіма можливими вихідними наслідками.
Та сучасний світ безперервно розвивається. А з ним — і бидло. Правильніше, назване від цього слова явище. Бидлянство нині різнопланове, різнобарвне, різнолике і різноманітне, як видове багатство тропіків.

Так колись казала моя покійна бабуся, коли йшлося про людей, які переймаються виключно власними клопотами і питаннями. Тобто їм байдуже, чим і як живе громада, сусіди, знайомі. Навіть одного разу, коли в нашому селі загорілася комора і всі селяни прибігли посеред ночі з відрами гасити полум’я, знайшлися гапки, які «не почули» шуму-гамору, а спокійнісінько спали до самісінького ранку.
Життя плине, минають роки, а гапки як були, так і залишаються. Звісно, в інших варіантах, формах і вимірах, але суть незмінна.
Особливо зримо і випукло помічаєш їх сьогодні, в цей важкий і драматичний для всіх нас час. Коли на сході вирує війна, гинуть співвітчизники, дедалі більше з’являється нових горбиків на кладовищах в усіх куточках України.

Софійці всього сім років, але мислить і діє вона абсолютно по-дорослому. Вона, молодша донька моїх знайомих із горопашної Горлівки — міста під контролем самопроголошеної «ДНР», почала писати традиційний лист Дідові Морозу ще у жовтні. Свої дії дівчинка пояснювала цілком логічно. По-перше, каже вона, оскільки пошта працює кепсько, важливе послання може застряти в дорозі. По-друге, Дід Мороз також повинен встигнути завчасно доставити подарунки через блокпости, на яких «фільтрують» усіх приїжджих та їхній вантаж. А по-третє… Одне слово, дитинча аж обурилося, що мама дивується такій поспішності. «Ти як маленька! — враз нахмурила вона брови. — А раптом бомба влучить у наш будинок і я не встигну написати й відправити цей лист?»  

Нині на українському сході російський агресор разом зі зграями своїх прихвоснів-терористів і сепаратистів роздмухав неоголошену війну. Гаснуть життя і наших воїнів, і мирних жителів. Кремлівські яструби хоч би як розфарбовували пір’я, у різні історичні часи та епохи завжди гострили свої кігті, проявляли хижі наміри до всього, що пов’язане з Україною, її народом. У листопаді тепер День Гідності та Свободи і День ушанування пам’яті жертв голодоморів. 

Рідний дядько одного мого знайомого за радянських часів відсидів 11 років у колонії суворого режиму за розкрадання соціалістичної власності в особливо великих розмірах. У суді чоловік не визнав себе винним, бо, бачите, він не «розкрадав соціалістичну власність», а «допомагав» колгоспникам, скуповуючи в них яблука, які просто осипалися б та погнили в саду. І те, що товар потім його спільники перепродували на одному з ринків у Києві, він теж не вважав за злочин. «У незалежній Україні цим займаються тисячі людей. Але їх ні розкрадачами української власності, ні спекулянтами чомусь не називають. Всі гордо себе називають підприємцями». 

У тоталітарній державі, якою є нинішня Росія, лише непересічні особистості можуть зберегти внутрішнє «я» від стереотипів, що їх нав’язує кремлівська влада. У більшості ж творчих людей і виходить, як у… куртизанок: спочатку — для власного задоволення, потім — для задоволення інших, а ще через якийсь час — уже заради грошей. 

Особисто в мене впевненості у тім, що на місця люстрованих прийдуть кращі, — немає. Причина проста — жодних критеріїв відбору цих самих «нових». У цьому наочно переконався, спостерігаючи, як відбувався конкурс на заміщення вакантних посад директорів національних природних парків. Відповідальне за ці парки Мінприроди провело його у фактично закритому режимі.
Попри неодноразові звернення, мені так і не вдалося змусити керівництво міністерства оприлюднити дані про претендентів (посилаються на закон про персональні дані); занести, за прикладом офісу омбудсмана, до складу такої комісії представників ЗМІ та НУО; опублікувати на сайті міністерства за тим же прикладом оголошення про конкурс та наказ щодо його проведення.

До недавнього часу під час покупок у магазинах найменше уваги звертав на чеки, які на виході вибивала і віддавала касирка. Бо й справді: що там побачиш, коли всі назви товару і цінники перед очима… Звісно, за винятком покупок на чималі суми, приміром, побутової техніки, — коли чек є запорукою гарантії.

Але від усталеної звички недавно відійшов, надавши перевагу одному із супермаркетів, який торік відкрився в Сумах.

Якось випадково зазирнув до чека і… Після переліку купленого, ціни, прізвища касира та інших деталей унизу прочитав передбачення особисто для себе: «Сьогодні ваш день із позитивною енергетикою».

 Кілька днів тому в одній із бібліотек Сум випадково натрапив на книжку, яка відразу ж неабияк зацікавила. Адже під її обкладинкою зібрані новели про трагічні, але доленосні для України (і не тільки для неї, а й Європи та світу) події на Майдані.

Вже звичним явищем не лише для Житомирщини стало, що жодна прес-конференція у місцевих органах влади не обходиться без непроханих гостей, які гордо іменують себе представниками громадськості або, у кращому разі, уповноваженими особами тих чи тих громадських рухів, що нині клонуються і множаться з неймовірною швидкістю. Ці люди не лише перешкоджають журналістам працювати, що саме по собі є злочином, а й фактично третирують чиновників і управлінців, висуваючи на їхню адресу бездоказові звинувачення і претензії.