Позавчора під вечір у лікарні після операції помер народний артист України Віктор Шпортько. Наш золотий голос, чудовий батько, чоловік і дідусь, вимогливий, але справедливий викладач для своїх студентів, чуйна людина, яка завжди була готова прийти на допомогу, якщо хтось її потребував. 

Минуле нічому не вчить, кожному поколінню приготовано свою ідеологічну чашу отрути. Форма посудини дещо модернізується, але її наповнення одне й те ж. І якщо у ХХ столітті «правильна» радянська громадськість неугодних письменників шпетила фразою «Не читав, але засуджую», то нинішня російська інтернет-публіка, підтримувана армією проплачених тролів і ботів, жалить талановитих кінематографістів тотожним виразом «Засуджую і навіть дивитися не буду». 

У  слова кремлівських лідерів про непричетність Росії до справ в Україні, може, хто й вірить. А вірити не варто, адже вся історія української боротьби за незалежність доводить інше. Зокрема нинішні події дуже схожі на так звану радянсько-українську війну 1917—1921 рр. Саме під час цієї війни 29 січня 1918 року відбувся бій під Крутами, а за цим — захоплення Києва більшовицькою армією Муравйова. 

Складно уявити садибу доброго сільського господаря без різномастих, подекуди неоковирних споруд і спорудочок, в одній з яких курник, в другій — кролятник, а ще в третій — такий собі псевдогараж для мотоблока. Їх ще називають «гадючниками», притому без негативного змісту, як факт, що зведені всі ті крейзіархітектурні дивовижі з того, що потрапило під руку.  

27 січня 1945 року – рівно 70 років тому – стало кінцем жахливої трагедії в’язнів найбільшої з нацистських «фабрик смерті» — Аушвіца, що розташовувався поблизу польського Освенцима. Браму головного табору відчинили радянські солдати, всередину заїхали польові кухні, і понад сім тисяч людей було врятовано від голодної смерті та хвороб.  

Уже більш як рік журналісти працюють у надзвичайних умовах. Висвітлюючи події столичного і обласних майданів, вони часто потрапляли в такі ситуації, про які раніше доводилося читати хіба що в підручниках. Щоб отримати правдиві відомості й першими донести їх до читачів свого видання чи глядачів телеканалу, мої колеги йшли в гущу подій, часто не зважаючи на будь-яку небезпеку. 

«…Дай, думаю, загляну на хвилинку до нашого «інтернету», а там надовго завис, бо на те була серйозна причина», — почав пояснювати своє запізнення на зустріч тутешній житель села. Згаданий об’єкт — він же сільмаг, він же міні-маркет «У Наталки» (офіційна назва), він же «Солом`яний бичок» (розмовний варіант із натяком на липкі властивості, жертвами яких стають переважно чоловіки) і він же інформаційна лазня, де присутні гуртом ретельно миють кісточки персонажам місцевих та інших новин. 

22 січня 1919 року, за історичними свідченнями очевидців, був морозяний сонячний день. Київ майорів синьо-жовтими прапорами, вигравав гербами, у церквах відправляли богослужіння. А вже опівдні на Софійській площі зібралося народне віче: тут пролунав історичний Акт возз’єднання УНР та ЗУНР. Стверджувалося об’єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської та Австро-Угорської імперій, у єдину соборну Українську державу. Століттями розірваний український народ возз’єднався нарешті на своїй землі. 

Нині Україна не лише свою святу землю захищає, а й рятує Європу від омани, самозаспокоєння, від облудності й брехливості зі Сходу, якому досі наївно вірила. А ще — від нахабного поширення щупалець «рускава міра». Геополітичний розклад і розподіл на планеті зазнає значних змін. Брехня в Росії стала засобом пропаганди й впливу. 

Виступаючи минулого тижня на засіданні вітчизняного парламенту, міністр фінансів Наталія Яресько зауважила, що фінансова децентралізація — це не передача додаткових ресурсів на місця: за нинішніх складних часів коштів для цього в державній скарбниці, безжально пограбованій «папєрєдніками», годі й шукати.