Не йдуть із голови зустрічі з учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС у день 29-ї річниці трагедії. Спогади. Вшанування тих, хто пішов у вічність. При цьому кожна розмова завершувалась запитанням: «А далі що?» Умовно його можна розділити на дві складові. Перша: яке майбутнє вітчизняної енергетики? З країни-експортера Україна перетворилась на імпортера електроенергії. При цьому не слід забувати, що її левову частку виробляють атомні електростанції. А не за горами час, коли енергоблоки вироблять свій потенціал. Чи є у нас кошти для їхньої заміни? Екологи ставлять питання по-іншому. Мовляв, замість атомних станцій маємо використовувати альтернативні джерела енергії. Вони теж потребують капіталовкладень. А зону відчуження пропонують перетворити на заповідну територію — з усіма наслідками, які звідти випливають, а не будувати там ядерні могильники, які, на думку захисників природи, на майбутньому цієї території остаточно поставлять жирну крапку.   

Нещодавно стараннями добре відомого волинського краєзнавця Олександра Кравчука у селі Гаразджа, що неподалік обласного центру Волині, відкрили меморіал. Під високим хрестом на узвишші тут встановлені гранітні плити із прізвищами односельців, які були вбиті, вивезені на рабську працю або репресовані під час чи після Другої світової війни. 

Ковдра Перемоги, яку намагаються до останньої латки перетягнути в Москву, тріщить не на жарт. Судячи з повідомлень, 9 травня на параді в російській столиці збереться жменька керівників держав. Наші сусіди оголосили себе чи не єдиними переможцями над фашизмом й знавцями істини про ту війну. Це обурює інших борців з коричневою чумою.

  У 1774 році англійський хімік Джозеф Прістлі поставив такий дослід: під скляний ковпак помістив мишу, дав їй достатню кількість їжі. Миша, використавши кисень під ковпаком, померла. Прістлі змінює умови досліду: під ковпак помістив невеличку живу рослину — м’яту. І вона врятувала миші життя.

Людина за добу споживає 500 літрів кисню, а за рік — 180 000 літрів. Річну норму кисню однієї людини забезпечують 10—12 дерев середнього віку за весь період вегетації. Один листок дуба має 70 мільйонів клітин, кожна з яких має 60 штук хлорофілових зерняток, а кожне хлорофілове зернятко – це фабрика кисню. Один листок дуба за 5,5 місяця життя виділяє кисню стільки, скільки треба одній людині, щоб дихати сім діб. Один автомобіль таксі за вісім годин роботи спалює кисню стільки, скільки потрібно одній людині, щоб дихати цілий рік. За один рейс Київ — Париж літак спалює 40 тонн кисню. Ми досягли швидкості, але якою ціною?

Торік у квітневі дні, коли виповнилося 70 років бою під Гурбами, здається, повністю поринула у вир подій 1944-го… Аж раптом піймала себе на думці, що то — лише відтворення, майстерно виконане українськими патріотами, далеко не всі з яких професійні історики та реконструктори.

Справді, бій від Гурбами — яскравий і потужний момент нашої історії, про який уголос говорити і який досліджувати ми змогли лише з незалежністю України. З 21 по 25 квітня 1944-го тут відбулася найбільша в історії УПА битва, гідна спартанської, переконують історики. 5 тисяч повстанців, серед яких навіть 16-річні юнаки, протистояли 30-тисячному професійному війську НКВС з авіацією та бронепоїздами. Воно мало витіснити українських повстанців з лісів і розбити їх одним ударом. Не вдалося: воїни УПА зуміли прорвати облогу й вивели з нього майже 3 тисячі бійців. А ось селяни з навколишніх сіл заплатили життями за допомогу повстанцям. Після тієї битви Україну накрила хвиля арештів та розстрілів. Але й перемога НКВС не була вирішальною: воїни УПА ще довго відстоювали свободу України.

Комусь не подобаються наші дороги. Та будемо простішими й насолоджуймося самою можливістю рухатися, бо хто в дорозі буває, той розуму набуває.
Мій друг ще за два тижні до мандрівки в один із районів Одещини, який межує з Молдовою, вивчив інформацію про можливі маршрути так детально, неначе місяць волами їхатиме.

Напередодні Великодня ми з головою обласної військово-цивільної адміністрації Геннадієм Москалем пороз’їжджалися додому. Він — на Закарпаття. Я — до окупованого Луганська. На свято людяності обов'язково треба побувати вдома, зустрітися з рідними, провідати могили батьків. 

На тлі резонансних убивств останніх днів у столиці часто доводиться чути: «Куди, мовляв, дивиться міліція? Чого не приставить охорону до потенційних свідків?» Причому чути не лише з вуст пересічних громадян, а й від тертих кренделів і кренделиків політикуму та поінформованих служок свободи слова. Останні, звісно, й самі знають відповіді на ці та інші запитання. Та зараз не про це. 

В Україні сталося кілька резонансних смертей. Вслід за політиками — представниками попередньої влади — на той світ пішов журналіст, скандально відомий діяч і письменник Олесь Бузина. Його біографія і заяви були завжди епатажними й неоднозначними. А його вбивство й розслідування цієї справи вже стало певним екзаменом для влади.  

Рішення про заборону демонстрації на вітчизняних телевізійних каналах російських серіалів, які на всі лади вихваляють героїку тамтешніх поліцейських, спецпризначенців, десантників, шпигунів, диверсантів — одне слово, захисників «єдиної та неділимої», ким завжди пишалася й лякала сусідів Росія, можна лише всіляко вітати.