Ці абітурієнти вступали за спрощеною процедурою — через освітні центри «Донбас-Україна» та «Крим-Україна». Шансом здобути вищу освіту скористалося майже всемеро більше молоді з тимчасово не підконтрольних територій Донеччини і Луганщини, ніж з окупованого півострова. Такі підсумки цьогорічної вступної кампанії підбили в Міністерстві освіти і науки та громадській організації «Фонд «Відкрита політика». 

На Закарпатті багато років ішлося про незадовільний стан вивчення державної мови у школах для представників національних меншин. Щоправда, розмовами все й завершувалося, тож виростало ціле покоління тих, хто не спілкується державною з дуже простої причини — через її незнання. Щойно під куполом Верховної Ради депутати ухвалили новий Закон «Про освіту» і Президент України його підписав, як з усіх боків почулися звинувачення: «в Україні порушують права національних меншин на навчання рідною мовою». 

Новий закон «Про освіту», який підвищує роль державної мови в освітньому процесі, викликав різкі заяви, зокрема угорців Закарпаття (в унісон із заявами офіційного Будапешта). Щодо нього збирали навіть скандальну сесію облради — зі зверненням до Президента України ветувати закон. Однак Петро Порошенко його підписав. 

Пройшов він за підтримки департаменту освіти та науки й управління у справах сім’ї, молоді та спорту Полтавської облдержадміністрації. А організували його представники Обласного молодіжного центру Полтавської обласної ради.

Якщо для левової частки цьогорічних абітурієнтів вступна кампанія вже відшуміла, молодь, яка живе на тимчасово окупованих територіях Криму і Донбасу, ще може вступити в українські виші. Треба лише вчасно звернутися до одного з освітніх центрів «Донбас-Україна» або «Крим-Україна», які працюватимуть до 30 вересня включно. 

Здійснилося. Минулого тижня 255 голосами парламент ухвалив у другому читанні законопроект «Про освіту». Робота над ним тривала три роки, стартувавши за команди попереднього керівника профільного міністерства Сергія Квіта. До марафону з підготовки нового документа долучилися викладачі, керівники шкіл, депутати. До слова, закон про освіту, за яким живе наша освітня система нині, ухвалено ще за СРСР — у травні 1991-го. 

І це не дивно. Байдужих і таких, хто перебуває осторонь головних подій у країні, серед українців одиниці. Аби не просто допомагати армії, а робити це професійно, зовсім молоді й люди вже з досвідом за плечима йдуть опановувати військовий фах до навчальних закладів. Очевидно, що за останні кілька років престиж цієї професії відродився. Оговтавшись від неочікуваного загарбницького нападу агресора, на відновлення армії і її спроможностей держава спрямувала чимало кадрового і фінансового потенціалу. 

Жарти і кпини серед однокласників, більш чи менш невинні, — невід’ємна риса шкільного життя, як перерви і уроки. А коли школа перетворюється на небезпечне місце? Коли дитина, ще вчора життєрадісна, раптом стає закритою, пригніченою і відмовляється ходити в школу? 

Першокласниця Марта Кучер охоче йде на святкову лінійку до столичної гімназії № 59 ім. О. Бойченка. Шестирічна дівчинка вже добре читає й додає-віднімає в межах двадцяти, тож перші кроки до Країни знань її не лякають. «Донька дуже хотіла до школи, казала, що для садочка вона вже завелика», — посміхається мама першокласниці Оксана. Ведучи доньку до школи в Києві, молода родина сподівається на мирне щасливе майбуття, адже ще два роки тому довелося все кинути в Луганську й рятуватися від війни. 

Не так давно у Старобільську відбулася наукова конференція, присвячена гібридній війні. Її організував евакуйований з Луганська національний університет імені Тараса Шевченка, науковці якого останніми роками працюють над проблематикою національної безпеки. Активно долучилися до заходу і фахівці столичного Національного університету оборони. Особливий інтерес аудиторії викликали дослідження масової свідомості в зоні АТО. Чому? Про це розмовляємо із завідувачем кафедри філософії та соціології університету професором Іллею КОНОНОВИМ.