Водники обіцяють, що канал Дніпро—Донбас за два роки стане однією з найкращих водойм України. Унікальна споруда, побудована 1976 року, перекидає воду Дніпра у Сіверський Донець. Канал забезпечує водою Дніпропетровську, Харківську й Донецьку області.
У радянські часи канал був стратегічним об’єктом загальнодержавного значення, який мав давати воду промисловості Харківщини, і — у другу чергу — Донбасу. Тому увагу цій водоймі приділяли велику. Настали інші часи, і кількість працівників на об’єкті скоротилася.

Маша — в безпеці. Ведмедиця, про долю якої «УК» розповів 22 травня ц.р. у статті «Про Машу та інших ведмедів», визволена нарешті з тісної клітки мисливського господарства під Павлоградом (Дніпропетровська область). Громадські активісти буквально вирвали її з рук живодерів і перевезли до житомирського зоопритулку «Надія».
П’ять років Маша слугувала «навчальним реманентом». На ній відпрацьовували хватку собаки породи сибірська лайка. При цьому Маша була позбавлена можливості дати собакам відсіч, адже у цей час була припнута коротким ланцюгом. 

Прийнятий у 2006 році в Україні Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження» дав змогу почати в країні, яка буквально захлиналася від повсюдної жорстокості до тварин, довгоочікувані дії щодо їх захисту. Однак усе закон охопити не зміг. Зокрема, поза його дією залишилися так звані вимуштровувальні або ж цькувальні («притравочные» — рос.) станції. В Україні офіційно вони називаються «контрольно-випробувальними». Це місця, де натаскують мисливських псів. На борсука, лисицю, ведмедя та інших істот. У переліку рекламних оголошень, якими рясніє Інтернет, є й цькування з летальним наслідком.  

«Товтри круглогруді» — такими відомому українському поетові Михайлові Драй-Хмарі здавалися подільські вапнякові скелясті пасма. Гора Гостра піднялася неподалік села Вікно, що в Гусятинському районі на Тернопіллі. Вона трохи поодаль кряжу, форму має напівкруглу, займає понад вісім гектарів. Але статус «бічної» значення її аж ніяк не применшує, навпаки, Гостру вважають візитівкою природного заповідника «Медобори», а науковці давно визнали унікальним ботанічним і геолого-геоморфологічним об’єктом.
На наукову, історичну, естетичну цінність Гострої зважали давно. Ця гора стала одним з перших природоохоронних об’єктів у сучасній Україні. Понад сто років тому її визнали резерватом. Долучився тоді до цього передовсім молодий польський вчений-ботанік, біолог Владислав Шафер. Упродовж 1907–1910 років він грунтовно досліджував рослинність частини Товтрового пасма — нині це, по суті, вся територія природного заповідника «Медобори».

Екологічні громадські організації звернулися до Прем’єр-міністра України Миколи Азарова й міністра екології Олега Проскурякова з проханням врятувати природні заповідники від навали туристів. Адже природні заповідники — це, на відміну від національних природних або регіональних парків, у першу чергу наукові установи. Туризму тут не передбачено, оскільки відвідування туристичними групами територій такого типу впливає на об’єктивність наукових даних, вносить тривожний чинник у життя тварин тощо. Використовувати природні заповідники для розвитку туризму — все одно що забивати гвіздки мікроскопом.  

Світову громадськість нині дедалі більше непокоять кліматичні зміни та їх негативний вплив на життєдіяльність людства. Це дуже вагомий привід не лише для наукового обгрунтування цих явищ, а й для розроблення та запровадження практичних дій, спрямованих змінити ситуацію на краще. Такий, приміром, один із пілотних проектів національного значення «Збереження та стале використання торфовищ», що запрацював на Чернігівщині в рамках програми «Clima East» і триватиме чотири роки.  

Світові агенції облетіли слова одного з учасників рятувальної операції у філіппінському місті Таклобане американського бригадного генерала Пола Кеннеді про апокаліптичні руйнування на острові Лейте: «Дороги і вулиці непрохідні, електропостачання порушено, кожне поселення,  кожна будівля або дуже постраждали, або дощенту зруйновані». 

Виявляється, щоб поставити екологічний діагноз певній місцині, не обов’язково проводити численні аналізи й організовувати дорогі експедиції. Українські науковці з кількох науково-дослідних установ запропонували методи дослідження довкілля, що дають змогу доволі точно визначити стан середовища, лише спостерігаючи за життям певних організмів. Важливо лише знати, на кого з них слід звернути увагу і в яких саме точках екосистеми. На міжнародних екологічних форумах цю розробку вже називають «українським проривом».  

ХХІ століття стало критичним періодом для людства за кількістю різноманітних природних і антропогенних катаклізмів з глобальним негативним характером дії на живі організми. Один з них названий авторами цієї статті ацидозом природи (від acidus — кислота), тобто  глобальним «закисленням» навколишнього природного середовища.
Його причини та вельми невтішні для людства наслідки, питання потенційних шляхів їх недопущення було винесено на Міжнародну наукову конференцію «Біоресурси планети та біобезпека навколишнього середовища: проблеми та перспективи», присвячену 115-річчю Національного університету біоресурсів і природокористування України і 15-річчю Глобальної конфедерації асоціацій установ вищої освіти і досліджень у галузях сільськогосподарських наук і наук про життя (GCHRA), яка зараз проходить у Києві.

Нещодавно у столиці Великобританії відбувся об’єднаний конгрес організацій операторів ринку скрапленого газу: Європейської (AEGPL), Світової (WLPGA) і Британської (UKLPG). Найбільший за останні п’ять  років зліт зібрав газовиків з 65 країн світу і зайняв усі п’ять поверхів виставкового центру Королеви Єлизавети II у центрі Лондона. Українська делегація на форумі була однією із найчисленніших. Наші газовики виступили із доповіддю, у якій ознайомили присутніх із тенденціями і перспективами розвитку ринку скрапленого газу в Україні.