Мій співрозмовник — член однієї з мистецьких спілок Криму. В містах півострова відпочивальники могли бачити роботу мого візаві, їх відзначали на всеукраїнських фестивалях, з ними знайомі західноєвропейці. Він просить не вказувати своє прізвище, бо знає про зниклих на півострові людей, які мають проукраїнську позицію. 

110 правоохоронців зі зведеного загону міліціонерів і спецбатальйону патрульної служби «Тернопіль» нестимуть службу в зоні проведення Антитерористичної операції. Сотні тернопільців прийшли на центральний майдан міста, щоб провести їх на виконання відповідальних завдань на сході країни. Вручали оборонцям рідної землі хліб на вишитому рушникові, під оплески скандували «Слава героям!», говорили щирі побажання повернутися додому живими й здоровими. Були, звісно, й сльози рідних. 

У нашій державі з’явився ще один добровольчий батальйон. Цього разу — інтелектуальний. На озброєнні в нього не автомати і гармати, а документи й дослідження авторитетних вчених. Його мета, як зазначив, відкриваючи круглий стіл  «Історія на фронті інформаційної війни», керівник інформаційно-аналітичного центру РНБО Олексій Копитько, — розширити фронт знань наших співгромадян про минуле.

Відома українська приказка про шило справдилася і цього разу. Хоч би як терористи і їхні «ідейні натхненники», зацікавлені у тому, щоб світ не дізнався про істинну причину катастрофи, намагалися сховати сам «мішок». Тобто всупереч усім міжнародним нормам не допускали рятувальників та експертів на місце катастрофи, не гребували чинити наругу над останками жертв.  

«Ти у Семенівці  давно була?» чи «Ну, все, старий, пора тобі у Семенівку!» Саме так чи приблизно так свого часу похмуро жартували місцеві жителі одне над одним, натякаючи на те, що співрозмовник не зовсім сповна розуму. Адже у цьому передмісті Слов’янська була розташована психіатрична лікарня. Втім, тепер цей населений пункт перетворився на символ руїни: Семенівка внаслідок минулих запеклих боїв знищена настільки, що, кажуть, легше збудувати нове селище, ніж відновлювати залишки старого.  

Опубліковано протокол, підписаний Тристоронньою контактною групою представників України, РФ та ОБСЄ за результатами мінської зустрічі 5 вересня. Його резолюційна частина спрямована на імплементацію мирного плану Президента України та ініціатив президента РФ. «Урядовий кур’єр» поцікавився, як відбувається виконання досягнутих домовленостей. 

Медсестра зі Свердловська Луганської області Валентина Кузьменко потрапила у полон до терористів разом зі своїм 24-річним сином Олегом. Через тиждень її відпустили, а син і досі перебуває в руках сепаратистів. Мати сподівається на диво — може, він все ж таки опиниться на волі, якщо його обміняють. «Урядовий кур’єр» дізнався від жінки про будні мешканців підземних сепаратистських казематів. 

Людські якості кожного з нас найкраще, мабуть, проявляються під час небезпеки і тяжких випробувань. На щастя, більшість полтавців у ці напружені, нелегкі дні, показують себе з найкращого боку. «Урядовий кур’єр» вже неодноразово повідомляв про гуманітарну і військову допомогу, що її надають жителі Полтави та області. Їхні патріотизм і безкомпромісність у нинішньому воєнному протистоянні підтримують і представники місцевої влади. 

На сході України триває АТО і людям із місцевостей, де ведуться бойові дії, все ще доводиться залишати домівки, щоби вберегти життя собі та рідним. Найчастіше тимчасові переселенці намагаються поїхати до рідних або друзів — адже є гарантія щодо житла та, ймовірно, навіть роботи. Але, звичайно, не у всіх є така можливість. Куди у такому разі можна поїхати, аби стовідсотково прийняли? Адже  до різних областей держави останнім часом виїхало вже досить багато людей. А тому деякі області вже не мають змоги приймати до себе переселенців. А по приїзді в людей виникає ще багато запитань: як відновити втрачені або залишені документи, де знайти роботу, як отримати медичне обслуговування, соціальні та пенсійні виплати тощо. Тож «Урядовий кур’єр» вирішив ще раз нагади, куди саме слід звертатися тимчасовим переселенцям зі своїми проблемами.

Один мій знайомий, який працює у європейських міжнародних структурах у Страсбурзі, вирішив цього літа поїхати до Києва як турист. Він кілька разів повторював, що його приїзд не має нічого спільного з політикою і він хоче просто відпочити. Річ у тім, що його хобі — дегустація вин і написання статей до спеціалізованого міжнародного журналу. Ось редактор і замовив йому статтю про ринок вин України і вплив на нього підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Тож мій знайомий вирішив поєднати корисне з приємним. «Крім того, мені цікаво побачити Київ і порівняти його з Москвою, де я був кілька років тому», — пояснив, коли ми зустрілися за філіжанкою кави у червні.