Околицю одного з районів міста, звідки бойовики спершу найчастіше стріляли у бік Донецького аеропорту з «градів», тутешні жителі саркастично прозвали Байконур. Але, виявляється, то були квіточки, бо минулого понеділка тут пережили найпотужніший від початку проведення АТО вибух — усе величезне місто враз здригнулося від сильної вибухової хвилі. 

Нещодавно інтернет-ресурси повідомили про те, що Український інститут промислової власності 25 вересня 2014 року зареєстрував патент на промисловий зразок під назвою «знак номерний транспортних засобів».

Як розповідають журналісти, власниками нового патенту стали департамент ДАІ МВС України і таке собі ТОВ «Голден флора». Це товариство зі статутним капіталом тисячу гривень зареєстрували в грудні минулого року троє людей, прізвища та імена яких нічого не кажуть широкому загалу. Але відтепер вони — співвласники тринадцяти варіантів номерних знаків, які, не здивуюся, ми невдовзі отримуватимемо, реєструючи авто.

Ще недавно я була впевнена, що люди, яким довелося тимчасово залишити свої домівки на сході через воєнні дії, повертаються туди із радістю. Остання офіційно оприлюднена цифра тих, хто повернувся, — понад 52 тисячі осіб. На їхніх землях завершилася АТО, і тому родини їдуть назад, на свою малу батьківщину. Але у тому ж Фейсбуці нині часто читаю, що повертаються вони насправді тому, що в областях, куди переїхали, не знаходять місця для життя та роботи. Що їм болить найбільше та чим держава має допомогти? Своїми думками з цього приводу поділились фахівці. 

Коли на полі бою тримають зброю професійні військові — це нормально. Коли вони зазнають поранень та навіть гинуть — це трагічно, але… в них така професія — захищати Батьківщину. Вони готові, навчені, вони на роботі. Тому аномальне, на перший погляд, явище — участь у війні людей виключно мирних професій: учителів, науковців, будівельників, журналістів, поетів, соціальних працівників. 

Раніше ніхто не передбачав, що в державі постануть такі питання, тож штатні психологи служби з надзвичайних ситуацій, а також інші фахівці цього профілю стикаються з проблемами, які важко подолати.

— Нині в Україні велика кількість людей, які пережили війну, мають колосальні психологічні травми. Досвід відвідування таборів переселенців показує, що люди навіть менше звертаються за медичною допомогою до лікарів, а найбільше потребують психологічної допомоги. Окрему категорію становлять діти. Вони пішли в нові колективи у школах, дитячих садочках, у них розірвані сталі соціальні зв’язки. Стурбованість викликає також велика кількість підлітків, які внаслідок пережитого стресу можуть почати вести асоціальний спосіб життя. 

Досягти таких показників вдалося завдяки тому, що обласне управління Пенсійного фонду жодного дня не припиняло роботу. Щоправда, донедавна працювало дистанційно з Харкова, але відтепер його діяльність налагоджено на Луганщині.
«За рішенням голови облдержадміністрації наше управління днями передислоковано до Сєверодонецька.

«І я знаю: все, що камінням осідає в наших душах зараз, поки ми на війні, випливе потім, після війни, і саме тоді почнеться велика розмова про ці речі, від яких буде залежати, ми продовжимо жити або ні».

Еріх Марія Ремарк

 («На західному фронті без змін») 

Спільний проект ЄС та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» продовжує згуртовувати громади, вчити їх працювати на перспективу. За роки співпраці в межах цього проекту вдалося досягти хороших результатів. 

Зранку в Дніпропетровську після тривалих сонячних днів пішов дощ. Проте це не завадило городянам прийти на центральну площу міста з квітами, щоби провести в останню путь бійців, які віддали життя, захищаючи Україну. Представники всіх релігійних конфесій, що діють у Дніпропетровську, відслужили панахиду за загиблими. З усіма військовими почестями 21 невідомого солдата поховали на Краснопільському кладовищі — поряд з 11 їхніми побратимами, які загинули в боях у Старобешевому та Іловайську і знайшли тут останній притулок кілька днів тому. З часом, можливо, на цьому цвинтарі з’явиться алея героїв — захисників нашої Вітчизни. Але ще треба встановити їхні імена…  

Крихітне тільце семирічної дівчинки, понівечене мінними осколками, — видовище не для слабкодухих. Випробування, що випали на долю маленької Лізи Бабаш із села Стила Старобешевского району Донецької області, окремим дорослим не по силах. А ця крихітка бореться за життя і, на думку завідувача хірургічного відділення — начмеда з хірургії Запорізької обласної клінічної лікарні Юрія Радченка, в цій нелегкій боротьбі все ж здобуде свою, можливо, не першу, але дуже важливу перемогу.