Національний відбірковий конкурс «Євробачення-2012» продовжив традицію великих і малих скандалів, закладену ще від інциденту з «Гринджолами». Своє невдоволення рішенням журі, яке не оцінило «зомбі-шоу» Макса Барських, ще на етапі півфіналу озвучив Алан Бадоєв (але тоді співак переміг у голосуванні на порталі say.tv, отже, як і переможці «Шоу №1», гурт «Нереальні» автоматично потрапив до фіналу). Едуарда Романюту ЗМІ звинуватили у плагіаті, оскільки він виступав із піснею, яку свого часу рідною мовою виконував іспанець Давід Бісбаль.

Історичний 1917-й став роком початку боротьби народів Росії за національно-державне самовизначення, що привело до протистояння різних політичних сил, громадянської війни, утворення великої світової держави — ССРР з іншим суспільно-політичним ладом. Для України, яка опинилась у самому центрі тих драматичних подій, це був рік спроби знайти свою незалежність.  

У Міжнародний день рідної мови не можна обійти увагою днями проведений у Латвії мовний референдум, який, за повідомленнями ЗМІ, коштує держбюджету і платникам податків цієї прибалтійської держави майже три з половиною мільйони американських доларів. Там підтримали російську мову в статусі другої державної понад 273 тисяч громадян, а щоб вона стала такою  насправді, за неї мали проголосувати майже 772 тисячі осіб, тобто половина жителів країни з правом голосу. Проти такої ініціативи російськомовних співгромадян висловились на референдумі більш як 821 тисяча латишів. З-поміж них – така ж громадянська позиція і в керівника Українського центру молоді та дітей Латвії Ольги Берги. Це промовиста мова цифр.  

Цю кінострічку називають першим за 20 років повнометражним українським фільмом із якістю звуку та зображення, що відповідає світовим стандартам. За два тижні прем’єрних показів у Харкові, Івано-Франківську та Києві фільм Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», переглянули 20 тисяч глядачів. Напевне, крім долбі-сураунд, сучасної корекції кольору та вже загалом звичної комп’ютерної графіки, людей вабила ще й цікава фабула та спроба поєднати традиції українського поетичного кіно з елементами популярного блокбастера.  

На вулиці падає сніг і тріщить мороз, а тут, на виставці «Стан душі і рук умілість» у чернігівському «Арт-клубі», кожен штрих на картинах наповнений сонцем. Тому що вони — із соломи. Світобачення і світлобачення чернігівця  Миколи Дорошенка, котрий сотворив цю чудасію,   — таке ж дивовижне, як і його доля, у якій складним візерунком переплелися фізика і лірика, філософія і тяга до пізнання.
— Фізика теж виникла у моєму житті тому, що хотілося пізнати невідоме. Такого вже філософського напрямку мої внутрішні потреби, — зізнається Микола Миколайович. — Тяга до творчості у мене спадкова: батько дуже добре малював, мріяв стати художником, та війна перебила. 

Знаю одну людину, яка три роки тому рішуче змінила своє життя: одужавши після реальної загрози від «хвороби віку» і важкої операції,  викинула… телевізор.  Сусід по купе в швидкісному потязі «Київ—Харків» зізнався, що розлучається з дружиною, яка безперервно дивиться в один з трьох встановлених удома телеекранів. Знайомий таксист, серйозно захопившись українською історією, недавно подарував  свою недешеву «плазму»  сусідам-пенсіонерам.

Леоніда Сорокіна називають класиком звукорежисури. Його запрошували працювати в Москву, на фірму «Мелодія», і в Київ — на радіо й телебачення, в Палац «Україна», на кіностудію імені Довженка. І на бельгійське радіо й телебачення, і на німецьке… Та він залишився в Полтаві, натомість відомі артисти приходили записуватися на його студію.  

Красиво, але страшно — перше, що промайнуло в голові, коли побачила маленьку рослинку з хижими «зубками». Невже така тендітна рослина справді харчується м’ясом?! Виявляється, ця зовні безневинна квітка  не поділяє принципів вегетаріанства, тому харчується виключно мухами і комахами. Про такі цікавинки  дізналась  на виставці орхідей та інших екзотичних рослин, яка розпочала свою роботу 16 лютого в Київському міському будинку природи.  

У Молодому театрі презентували ліричну комедію «Афінські вечори». Режисер-постановник вистави Ігор Славинський переніс на сцену героїв однойменної п’єси Петра Гладиліна, не перекроюючи сюжету твору. Тож перед глядачами постала московська інтелігентна родина, яка переживає будні, позбавлені свят. Її буття здається правильним і взірцевим — саме таким його бачить голова сімейства Борис Олегович (Олександр Безсмертний). Та, як кажуть, у тихому болоті…  

Голубий екран дедалі більше нагадує решето з величезними дірками. Чого тільки не просотується в наші оселі разом із хвилями телеефіру! Уявіть собі — ви щойно відчитали своє непосидюче чадо, котре, розбивши чашку, звертає провину на кицьку: «Треба завжди говорити правду! Все одно я довідаюся, як було насправді, й покараю тебе двічі: за шкоду і за брехню! А якщо чесно в усьому зізнаєшся — ніхто тебе не лаятиме!».