Президент України Володимир Зеленський в суботу взяв участь у відкритті пам’ятного каменя, на місці якого в майбутньому з’явиться Меморіал пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 18 травня світ ушановує 80­ті роковини депортації з півострова Крим, яку влаштувала радянська влада.

 Президент України Володимир Зеленський у День пам’яті Героїв Крут ушанував пам’ять полеглих у боротьбі за незалежність під час Української революції 1917—1921 років, Революції Гідності та російсько-української війни.
На Аскольдовій могилі в Києві глава держави поклав квіти до пам’ятного хреста Героям Крут. У церемонії також узяли участь: секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данілов, міністр оборони Рустем Умєров, головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, голова Служби безпеки Василь Малюк, начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони Кирило Буданов, міністр внутрішніх справ Ігор Клименко, заступник керівника Офісу Президента Роман Машовець.

 Жалобна церемонія відбулася біля Свято-Успенського собору. Віддати шану його подвигу прийшли рідні, побратими та небайдужі полтавці. Чин відспівування здійснили духівники Полтавської єпархії Православної церкви України на чолі з митрополитом Полтавським і Кременчуцьким Федором. У промові священник назвав Андрія Орлова представником української еліти: «Ми часто вживаємо в наших розмовах слово «еліта». Еліта — це ті люди, які беруть на себе відповідальність за долю своєї країни і свого народу. Андрій належав саме до такої еліти України».    

 Торік 25 вересня, виконуючи бойове завдання, в небі над Миколаївщиною загинув молодий льотчик майор Тарас Редькін. Йому було лише 25, хоч на той час хлопець обіймав посаду заступника командира ескадрильї — штурмана 204 Севастопольської бригади тактичної авіації і мав 44 бойові вильоти. 25 вересня був його останній виліт, з якого Тарас не повернувся на базу.

 Трагічна історія Бабиного Яру — місця масових розстрілів цивільного населення і військовополонених — пов’язана з нацистською окупацією міста Києва в роки Другої світової війни. Перші масові вбивства відбулися 29 і 30 вересня 1941 року, коли було розстріляно майже 34 тисячі євреїв. Упродовж двох років жертвами нацистських окупантів у Бабиному Яру стали майже 100 тисяч цивільних громадян єврейської, ромської, української та інших національностей, червоноармійців, діячів націоналістичного і радянського підпілля, в’язнів Сирецького концтабору, священнослужителів, пацієнтів психіатричної лікарні імені І. Павлова та інших.

 Капітан Сергій Куць поліг 13 червня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Циркуни Харківської області. Йому було лише 34.
Подружжя Лідії та Сергія Куців — з Київщини. Пані Лідія згадує, що вона працювала на залізничній станції. Молодий військовий купив у неї квиток, який виявився не просто квитком на потяг певного напрямку, а й у щасливе сімейне життя.

 За словами завідувача відділу декоративного мистецтва Сумського обласного художнього музею імені Никанора Онацького Ірини Яніни, такі  вернісажі стали традиційними. Нинішній відкрито наприкінці червня, він триватиме до Дня Незалежності України. Відвідувачі музею мають чудову нагоду ознайомитися з розмаїтим творчим доробком майже 30 учасників з різних куточків Сумщини, які представили понад 170 власноруч виготовлених художніх виробів у 12 номінаціях.  

Звістка про напад росії на Україну застала 44-річного Валентина Кучера в Польщі — п’ять останніх років він працював далекобійником. Він одразу повернувся додому і разом з 18-річним сином Олександром пішов у тероборону. Село Колоденка під Рівним, де живуть Кучери, — на трасі, тож на блокпостах чатували вдень і вночі. Валентин приміряв на себе попередній досвід. Має освіту фельдшера, пройшов строкову й понадстрокову службу, 17 років пропрацював рентген-лаборантом у центральній міській лікарні Рівного.

 Нині 85-ті роковини Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років. І стало традицією, що в День пам’яті жертв політичних репресій Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки, який зберігає архівні кримінальні справи громадян, репресованих органами ДПУ — НКВС — КДБ у 1918—1950-х роках у місті Києві та Київській області, презентує цікаві документи, що розповідають про долі тих, кого стосувалися ті страшні події.

 Вона хотіла, щоб діти кайфували від математики і здобували однаково якісну шкільну освіту, хоч би де жили: у великому місті чи маленькому селищі. Але її благородні плани перекреслила війна.
Агресія російських загарбників вже позбавила життя багатьох талановитих українців, які завдяки своїм здібностям могли б здобути славу рідній країні, принести в наше життя прогресивні погляди та ідеї. На жаль, серед загиблих не тільки військові, а й мирні громадяни. Однією з таких відважних людей була харків’янка Юлія Здановська.