Помітив, як загалом незаможного десятку племінниця вкладає в коробку щось таке на зразок весільного плаття. Білопінна копичка не корилася, тому жінка виклала її, щоб скласти краще. Точно весільне плаття! Але ж її доньці лише… Шість чи п’ять?
Я б так і «з’їхав з котушок», коли б племінниця не пояснила: «Випускний у дитсадку. Готуємося! До речі, 540 гривень виклала!» Спершу кивнувши на знак ясності, не втримався від поради: «Краще дитині щось смачненьке б, он уже полуниця…». Але молода жінка подивилася на мене, як на уламок старої епохи. Мовляв, дядечку, прокинься! Часи які! А я хочу бути, як усі.
Може, не удостоїв би я цього факту газетної шпальти, але «1+1» підкинув «добру» новину, супроводжуючи її «цікавими» відеосюжетами. Ішлося також про випускний, але вже в одній із середніх шкіл міста Павлограда на Дніпропетровщині. Прізвище дівчини, яку показали і про яку розповіли, навіть називати не хочу. Обійдеться тією славою, яку вона завоювала… сумнівним способом.
Втім, аж нічого незвичного в тому способі не було. По суті. Бо хіба це оригінально — вдягнути чорне ажурне плаття, яке доповнювали чорні ж панчохи та червоні туфлі на танкетці? Хіба ми не ставали телевізійними свідками, як красуня плавала в римському фонтані Треві в костюмі Єви на очах сотень зівак? А пам’ятаєте дефілювання ще однієї голої «емансипе» перед київською міліцією?
Хоч павлоградська дівчина вирішила правильно: якби вона збиралася на відповідну нічну роботу, то це було б буденно. А ось на випускному поруч з парадно затягненими однокашниками вона справді мала незвичний вигляд. Її аргументом на користь такого вчинку (і на відміну від моєї племінниці) було «я не хочу бути, як усі». Коли б тільки це, то ще півбіди. Повна біда в тому, що юначка залюбки позувала перед шокованою школою в компанії старших мужчин. А в однієї, хай навіть дуже красивої, дівчини стільки батьків явно не буває.
Але Бог з ним, як казала моя покійна бабуся Харитя. Тим паче, що превалюючий нині підхід «Ну то й що?!» превалює дедалі відчутніше. Він навіть опинився у центрі алуштинських подій, коли «швидка допомога» не виїхала до пораненого підлітка лише на тій підставі, що телефонували його приятелі. А це, за логікою чергового медика, завжди схоже на розіграш. «Ну, то й що, — сказав чоловік, — пацієнт благополучно подолав невелику відстань, операція успішна». Те, що поранений мало не в руках ніс свої кишки, бувалого ескулапа не переконало.
Мораль справді прозора. Нічого не вдієш, коли доводиться мати справу з не особливо зобов’язуючою пристойністю поведінки та вбрання. Тобі не подобається, а мені подобається — це ще один аргумент радикалів від естетики та етики. Однак є один важливий момент. У випадках з моєю племінницею та павлоградською юною амазонкою, хоч вони формально різні, однаково збиті приціли. Бо завжди предметом оригінальності був розум, інтелект, незвичні здібності. Але ж не гола… спина.