На прикладі Миколаївського бронетанкового заводу можна переконатися в історичній закономірності. Побудований по завершенні Другої світової війни у 1948 році, він саме зараз отримав друге дихання. Недоброзичливці подейкують: на території України тривають воєнні дії, тож з’явилися замовлення й для підприємства. Звісно, замовлень для оборонки чимало. Але вони — результат авторитету та досягнень, набутих у мирний час, і наслідок славної історії підприємства. На основі танкоремонтних майстерень післявоєнного зразка у 1966-му став 346-м бронетанковим заводом Міністерства оборони. У 1980-ті на заводі опанували виробництво мирних аварійно-транспортних машин на основі БТР. Після створення Укроборонпрому завод увійшов до складу державного концерну, з 2012-го називається ДП «Миколаївський бронетанковий завод».
З лежачого — в лідери
Злети та падіння переслідували підприємство в усі часи. Найгіршими для нього виявилися 2012—2014 роки. Забракло замовлень, керівництво змінилося тричі, заборгованість із зарплат досягла максимуму. На початку 2014-го підприємство залишилося практично без працівників. А 27 січня 2014-го Верховна Рада винесла на розгляд питання про розпродаж нерухомості заводу.
Оборонне підприємство слід було терміново рятувати. Укроборонпром поставив жорстку вимогу: або завод за три місяці запрацює, або його переорієнтують на інший вид діяльності.
І тоді згадали про Швеця. Олександр Михайлович Швець працював директором на бронетанковому з 2010 року. Тоді як справжній кризовий менеджер витягнув завод з прірви. Причому працював виключно на ентузіазмі та навіть вкладав у підприємство власні кошти.
— Коли прийшов у 2010-му керівником, — згадує Олександр Швець, — прийняв завод практично порожнім, безперспективним, з мільйонними боргами. Тільки заборгованість із зарплат, без врахування комунальних платежів, податків та пені, становила майже сім мільйонів. Щоби запустити підприємство, власними грошима сплатив за електрику, зв’язок, воду. Звісно, кошти проходили через банк, є всі документи, які підтверджують платежі. Тож у КРУ, у прокуратури та інших органів сумнівів у законності дій не виникало. Тоді ж поїхав до Києва, вмовляв робити у нас замовлення. Першими нас підтримали прикордонники, довірили виконання контракту. Згодом з’явилися й інші покупці. На завод повернулися працівники. Я вважаю саме цей факт своїм тодішнім основним досягненням.
Звісно, Олександр Михайлович проявляє скромність. На той час новий директор бронетанкового мав і досі має бездоганну репутацію. Він ще у 1992 році створив з нуля підприємство «Кронід» з виробництва радіаторів. Продукція «Кроніду» і зараз користується великим попитом в Україні та за кордоном. Невідомо, що зіграло найважливішу роль у виході бронетанкового з кризи. Але було насправді подолано критичну межу. Один з робітників, у якого син також працює на заводі, сказав директору: «Переконаний, якщо ви повернулися, ми запрацюємо». І підприємство запрацювало.
Кому війна, кому — наклепи
З вересня 2010 року по січень 2012-го завдяки вдалому менеджменту підприємство не накопичило нових боргів. За короткий час вдалося з семи мільйонів заборгованості із зарплат погасити майже три мільйони. Завод запрацював у дві зміни, люди регулярно отримували зарплату. У той час, коли в Україні все було спокійно, без війни. Просто знаходили замовлення, працювали. З’явилися перспективи. А згодом Швецю прямим текстом запропонували працювати на відкатах. Мовляв, слід передавати певні суми «на гору». Тоді ж намагалися сфабрикувати проти директора кілька справ. До речі, усі вони закриті. Швець категорично не погодився на нелегальні варіанти відкатів. Тож сказали йому писати заяву «за власним бажанням».
За той час, що Олександр Михайлович не був біля керма, на заводі «нахазяйнували». Ось кілька прикладів. При загальному обороті підприємства 1 мільйон 300 тисяч гривень за електроенергію сплатили 600 тисяч, а щомісяця за охорону — по 70 тисяч гривень. До речі, коли на завод повернувся Швець, вартість охорони при тій самій якості зменшилась майже удвічі. У зв’язку зі створенням корупційних схем завод не відраховував кошти ані до Пенсійного фонду, ані до бюджету та інших фондів. Просто видавали працівникам частину зарплати (по 500—700 гривень) за рахунок поворотної фінансової допомоги концерну «Укроборонпром». Олександр Швець пригадує: «Щойно повернувся на підприємство, як головний бухгалтер відверто сказала, що знайшла можливість не відраховував кошти в ці фонди, переконала — зекономимо. Такий варіант одразу ж відхилили. Як можна людей позбавити зароблених грошей, коли настане пенсійний вік?»
Порушень виявлено безліч. У 2013 році один з БТРів, який би зараз знадобився в зоні АТО, було продано фізичній особі за 600 тисяч гривень. Тоді як його реальна ціна вища в кілька разів. За копійки (по 1 гривні 20 копійок за літр) з підприємства продано сотні тонн мазуту. Так само за безцінь продавали й металобрухт.
Окрім бухгалтерських порушень зафіксовані і юридичні. За сприяння юридичної служби працівник отримав заборговану йому зарплатню. Замість чотирьох тисяч реального боргу отримав за рішенням суду аж 80 тисяч.
І вже геть безпрецедентний приклад. У 2012-му держава дозволила списати податкові борги підприємствам ВПК, на що спрямували додаткові кошти. Бронетанковому перепало два мільйони. Утім, вони не встигли їх отримати. Таке пояснення дала бухгалтерія. Не оформили документи, тому подарунок від держави не дійшов до адресата.
Нині люди, які, безумовно, винні в недобросовісному ставленні до справи та ледве не знищили підприємство, звільнені з посад. Але роблять із себе ображених. Три людини записались у волонтери, громадські діячі. Вони звинувачують нинішнього керівника та підприємство в усіх проблемах. Незважаючи на особливі темпи роботи заводу. Незважаючи ні на що. Навіть на війну.
Безпеку гарантують «Хазар», «Ковчег» та «Світязь»
Олександра Швеця повернули до керівництва Миколаївським БТЗ у квітні минулого року, коли склалася насправді критична ситуація.
Колосальні штрафи й пеню довелося сплачувати команді нового-старого директора. Незважаючи на труднощі, він запустив завод. Першими замовниками стали прикордонники. До речі, усі зобов’язання з ремонту 20 БТР-70 перед Державною прикордонною службою України були виконані в строк.
Після двох місяців роботи люди почали отримувати достойну зарплату. Замовниками виступили Міноборони, Нацгвардія. Це дало змогу погасити майже п’ять мільйонів боргів Укроборонпрому, розрахуватися з багатьма постачальниками, і з боргами 2006—2008 років. Частина боргів у підприємства ще залишилася, але воно працює стабільно, сплачує податки, а середня зарплата робітника — понад п’ять тисяч гривень. Чисельність працівників збільшилася з 30 до 350 осіб.
Зрозуміло, показник не в чисельності, а в професіоналізмі. На підприємство повернулися спеціалісти, які в минулому були змушені звільнитися. Анатолій Павлов влаштувався знову на заводську прохідну у віці за 70. Адже понад 50 років життя віддав виробництву. Він гордий тим, що, незважаючи на похилий вік, сам директор запросив його, досвідченого працівника, знову на завод. Ще один красномовний приклад.
У корпусно-складальному цеху працює майстер виробничої ділянки Олександр Каплун. Як з’ясувалося, молодий фахівець недавно перейшов сюди з цілком успішного заводу «Зоря»-«Машпроект». Там він працював у техбюро, але тут, вважає Олександр, робота цікавіша й перспективніша.
Підприємство намагається реанімувати старі закордонні контракти, уклало низку нових контрактів з ремонту, модернізації та виготовлення техніки, щоби створювати нові робочі місця й заробляти гроші на свій розвиток.
За офіційною інформацією ДК «Укроборонпром», Миколаївський бронетанковий завод став одним з ключових підприємств концерну. Його робота спрямована на те, щоби дати можливість нашим військовим виконувати бойові завдання в зоні проведення АТО й максимально їх убезпечити. Створено потужне конструкторське бюро, закуплено сучасне обладнання, комп’ютерну техніку. За цей час капітально відремонтовано більше сотні БТРів, у минулому році випущено дві нові моделі, стільки ж встигли розробити й у нинішньому.
Так завод почав випускати броньовані машини зв’язку «Хазар» — вдосконалений БРДМ-2 з подвійною бронею, сучасним електронним обладнанням, надпотужним дизельним двигуном і новим обладнанням. Налагоджено виробництво броньованих машин медичної допомоги власної розробки «Ковчег». Вона має все для надання первинних медичних послуг і може використовуватися в надзвичайних ситуаціях у мирний час. Причому, як зазначає Швець, при її розробці були враховані побажання українських медиків і ветеранів, які воювали в Афганістані та інших «гарячих» точках.
Остання розробка заводу — БТР-70 «Світязь», бойова машина з двома серійними бензиновими двигунами, яка вимагає добре підготовлених водіїв-механіків. Це унікальна, комфортабельна, з підвищеним ступенем захисту екіпажу машина, конструкцію якої можна ще вдосконалювати. Швець не заперечує, у будь-якому проекті можуть виникнути технічні проблеми. Але навіть великий концерн «Mersedes» готовий відкликати ті моделі, які не витримують випробувань. Миколаївський бронетанковий також готовий вдосконалюватись, ставати більш сучасними. Готові на все. «Адже війна рано чи пізно закінчиться, — стверджує керівник підприємства. — І ми знадобимося для мирних замовлень». Справжній патріот керівник Миколаївського бронетанкового в цьому переконаний.