Від початку російського повномасштабного вторгнення минув майже рік. За цей час українські правоохоронці зафіксували понад 50 тисяч воєнних злочинів росіян.
Нещодавнє влучання ракети Х-22 у багатоповерхівку у Дніпрі, яке забрало життя 46 мирних людей, — лише один із прикладів цинічності методів ведення цієї війни. Раніше були не менш страшні злочини в Ірпені, Бучі, Ізюмі, Маріуполі...
Увесь час українські й міжнародні слідчі ретельно фіксують усі докази для майбутніх судових процесів. Як передбачено, більшість російських воєнних злочинців засуджуватимуть українські судді, найбільш резонансні справи стосовно російської воєнної верхівки розглядатимуть у Міжнародному кримінальному суді (МКС). Активно обговорюють створення і спеціального трибуналу із засудження злочину агресії путіна.
Про перспективи майбутніх судових процесів Укрінформ розмовляв зі справжнім асом з питань міжнародних воєнних злочинів — британським юристом, екссуддею Міжнародного кримінального суду (2011—2021) сером Говардом МОРРІСОНОМ.
За його плечима — робота в Міжнародних трибуналах ООН щодо колишньої воєнної й політичної верхівки Югославії та Руанди — перших трибуналах наших днів після відомого Нюрнберзького процесу, на якому судили нацистів.
Торік у березні з огляду на колосальний досвід Моррісона Генпрокурор Великої Британії Суелла Браверман призначила його радником Генпрокурора України з питань розслідування і судового розгляду російських воєнних злочинів. А віднедавна він іще координує стажування українських суддів у Британії. Із цього ми і почали розмову.
— Нещодавно стало відомо, що Велика Британія організувала підготовку українських суддів до проведення в Україні судових процесів стосовно російських воєнних злочинців. Розкажіть, що передбачає ця підготовка. Чого навчаються українські судді?
— Підготовка здебільшого
охоплює міжнародне кримінально-гуманітарне право та право на справедливий судовий розгляд. Це гарантує, що однакові стандарти застосовуватимуть в усіх судах України, які проводять такі судові процеси. Тож буде спільний підхід. Це забезпечить проведення більшої кількості судових процесів, а також роботу з усіма технічними аспектами окремих злочинів, які належать до категорії воєнних. А вони охоплюють дуже широкий спектр злочинів — від убивств до катувань, зґвалтувань, тортур, а також деяких інших речей.
— В Україні російські воєнні злочинці уже отримують вироки. Що нового у проведенні процесів над воєнними злочинцями дізнаються для себе українські судді, які, по суті, й так уже розглядають такі справи?
— Звичайно, судді розуміють, що це за судові процеси, і судять за українським кримінальним законодавством. Це нормально. Я впевнений, що судді в Україні працюють за високими стандартами, але якщо братися за міжнародні злочини, то треба спиратися на міжнародне право і міжнародні договори, такі, як Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, який забезпечує належну правову процедуру і право на справедливий суд. І судова практика має бути однакова в кожній судовій залі. Тож вони тут, щоб досягти узгодженості на всіх рівнях.
— Була інформація, що стажування у Великій Британії проходить перша група з 90 українських суддів. Скільки українських суддів загалом пройдуть таке навчання?
— На даний момент бюджет розрахований на 90 суддів. Цю кількість було узгоджено під час консультацій з українською владою. Більшість із цих суддів працюватимуть на сході України, і зали суду будуть ближче до місць скоєння злочинів.
Деякі судді проходять навчання, щоб стати тренерами. Вони повернуться і зможуть навчати інших суддів, використовуючи набуті навички під час цього навчання. Тож з огляду на це в кінцевому підсумку буде підготовлено більш як 90 суддів.
— Попередній Генпрокурор України Ірина Венедіктова розповідала, що вони з прокурором МКС Карімом Ханом обговорювали розподіл справ між українськими суддями і МКС. Передбачали, що більшість російських воєнних злочинців засуджуватимуть саме українські судді. А найбільш резонансні справи стосовно російської військової верхівки розглядатимуть в МКС, який із 2 березня проводить незалежне розслідування в Україні. З огляду на ваш досвід роботи в МКС, на ваш погляд, як може просуватися розгляд справи стосовно російських воєнних злочинців в МКС? Можете описати приблизний сценарій?
— Очевидно, що російських солдатів, яких було затримано в Україні за підозрою у воєнних злочинах, можна судити в Україні особисто. Але Міжнародний кримінальний суд не займатиметься підозрюваними низького рівня або підозрюваними у скоєнні, можливо, одного чи двох убивств. Лише серйозними злочинами. МКС матиме справу лише з верхівкою, серед якої топполітики, яких підозрюють у воєнних злочинах. І знову ж таки, за наявності численних доказів. Але це може статися лише після того, як цих людей буде звинувачено й заарештовано. І це величезна проблема, оскільки МКС не може судити заочно. Український суд, відповідно до українського Кримінального кодексу, може судити заочно, зокрема й за злочин агресії. А МКС не має повноважень судити за злочин агресії, оскільки росія — не член Асамблеї держав-учасниць МКС. Але МКС може судити росіян за воєнні злочини, злочини проти людяності та потенційно за геноцид.
— Ходять чутки, що МКС може цієї зими розпочати розгляд першої справи про воєнні злочини рф в Україні. Вам відомо щось про це?
— Я спілкуюся з Карімом Ханом з різних питань, але не знаю про часові межі. Якщо справді не взяли когось під варту… Неможливо розпочати судовий розгляд, доки хтось фізично не перебуватиме під вартою в Гаазі. І це серйозна проблема.
— Отже, зараз фізично нікого в Гаазі немає?
— Не те щоб я знав про це, але якщо хтось є, то це тримають у великій таємниці. Не кажу, що нікого немає, кажу, що не знаю.
— Скільки зазвичай тривають такі суди?
— Міжнародні кримінальні процеси ніколи не бувають короткими. Тому що вони завжди мають справу з великою кількістю доказів у дуже серйозних справах. Судовий процес у національному суді може тривати кілька тижнів. У міжнародному суді процес триває кілька місяців, а іноді й років. Тому важко відповісти на це питання. Усе залежить від характеру справи проти обвинуваченого, кількості доказів і характеру цих доказів. Якщо, наприклад, ідеться про окремих свідків, то всіх їх потрібно викликати і допитати в суді, а це може зайняти дуже багато часу.
— На вашу думку, це може тривати більш як десять років?
— Неможливо сказати. Я був суддею у справі проти Радована Караджича, і вона тривала майже п’ять років. Але це була величезна справа з величезною кількістю доказів, і ми могли засідати лише чотири дні на тиждень, оскільки Караджич представляв себе сам, і нам потрібен був деякий час, щоб організувати процес зокрема і щодо допиту свідків. Тож кожна окрема справа — особливий випадок, і те, як довго вона триватиме, залежить і від обсягу доказів.
— Російські пропагандисти розпалюють ненависть і закликають знищити Україну. В історії траплялося, що за подібні злочини відповідали перед міжнародним трибуналом. Передусім можна згадати історію із засудженням пропагандистів, які працювали на «Вільному радіо та телебаченні тисячі пагорбів» у Руанді. Як відомо, директора радіостанції Фердинанда Нахіману Міжнародний трибунал після апеляції засудив до 30 років ув’язнення. Деяким російським пропагандистам правоохоронні органи України вже повідомили про підозру в посяганні на територіальну цілісність України й геноциді. А чи може МКС зацікавитися злочинами російських пропагандистів?
— Теоретично це можливо. Якщо люди, які перебувають під слідством, є співучасниками злочинів, їх можна судити, але виникає та сама проблема: як їх фізично доставити до суду.
Але, як ви самі зазначили, директора «Радіо тисячі пагорбів» у Руанді Нахіману було притягнуто до відповідальності. Це означає, що коли хтось займається пропагандою, яка заохочує або сприяє скоєнню злочинів, то, безумовно, за це можна звинуватити і потенційно засудити.
— На початку березня Міністерство закордонних справ України виступило з ініціативою створення спеціального трибуналу для покарання путіна і його політичної верхівки за злочин агресії проти України. Нині розглядають кілька варіантів створення такого спецтрибуналу, зокрема на основі угоди між Україною та ООН, яка може ухвалити відповідну резолюцію, або шляхом укладення багатосторонніх договорів між певною кількістю держав. З огляду на ваш досвід судді у Міжнародних трибуналах ООН із засудження злочинів у Руанді та Югославії, як ви можете оцінити перспективи створення і роботи спецтрибуналу із засудження росії за агресію?
— Якщо створити спеціальний трибунал ad hoc, він матиме ті самі проблеми, що МКС, щодо доправлення людей до суду. Створення спеціального трибуналу не означає, що за помахом чарівної палички обвинувачені миттєво постануть перед судом. Тому, на мою думку, реальний сенс створення спеціального трибуналу є лише тоді, коли він зможе судити людей заочно.
Загалом міжнародні суди не судитимуть заочно. Але можна застосувати метод, який використав спецтрибунал щодо Лівану. Він судив людей заочно, тому що використовував ліванське законодавство, яке дозволяє заочне засудження. Ви також можете заочно судити будь-кого в Україні за злочин агресії, тому що український Кримінальний кодекс дозволяє це робити.
Отже, можна створити спеціальний трибунал — гібридний суд, який використовуватиме українське законодавство і міжнародне право, можливо, з міжнародними прокурорами і суддями. І так можна судити заочно за злочин агресії, тому що це передбачено Кримінальним кодексом України.
Знаю, що Україна покладає великі надії на те, що буде створено спеціальний суд. І є певний рух уперед: нідерландці запропонували приміщення, ЄС і окремі держави зацікавлені в цьому. Але створення такого трибуналу потребує великої політичної волі та значного бюджету. Хоч це не розв’яже головної проблеми: як притягти високопоставленого росіянина до суду. Тому що вони не збираються здаватися. І можливо, потрібно буде чекати до зміни політичної структури і клімату, як це було в Сербії зі справою Мілошевича, бо сербська влада фактично видала його суду. Не можу передбачити, чи може таке статися з російськими високопосадовцями. Це не є неможливим, але на це не можна покладатися.
— А як путін і його оточення у владі можуть постати перед судом?
— Із практичного погляду це надзвичайно складно. Передусім потрібні прийнятні докази, щоб звинуватити і видати ордер на арешт. Потім потрібно виконати цей ордер і доставити затриманих до суду. Єдиний спосіб доставити до суду високопоставлених військових і політичних діячів з будь-якої країни, яку притягують до відповідальності за скоєння воєнних злочинів, — це або їхня добровільна згода постати перед судом, або їхня екстрадиція країною, в якій вони перебувають. Або коли вони виїжджають в іншу країну, і там їх можуть заарештувати за міжнародним ордером на арешт, як це сталося, наприклад, з посадовцями через геноцид у Руанді. Вони виїхали до Камеруну, їх заарештували за міжнародним ордером, а потім відправили в Арушу в Танзанії для засудження.
— 14 січня в Україні стався черговий теракт. Унаслідок влучання російської ракети Х-22 у багатоквартирний будинок у місті Дніпро підтверджено загибель 46 і травмування 75 мирних людей. Служба безпеки України вже ідентифікувала російських військових 52 важкого бомбардувального авіаційного полку у складі військово-повітряних сил росії, які причетні до цього злочину. Можете поділитися своїм баченням притягнення до відповідальності й засудження цих російських військових?
— Краще судити в українському суді за звинуваченням у воєнному злочині. МКС може розглядати такі справи в комплексі, але вони вимагають заочного мандата на арешт, для оперативного розгляду.
— З березня ви незалежний радник українського Генпрокурора. Як часто спілкуєтеся з Офісом Генпрокурора, з яких питань до вас найчастіше звертаються?
— Щотижня контактую з Генеральним прокурором або членами його команди. Ми обговорюємо питання, про які не можу розповісти, тому що це конфіденційна інформація. Але спектр цих питань широкий, основна частина стосується міжнародного права, передового досвіду.
— Ви були суддею у трибуналах із засудження злочинів у Руанді та Югославії, і очевидно, вас важко вразити жорстокістю. Чи було щось в Україні, що вас шокувало?
— Як суддя в міжнародних кримінальних справах чуєш багато жахливих свідчень і бачиш багато жахливих речей, але думаю, те, що відбувається в Україні, особливо важко усвідомити. Ми бачили, як роками зростало напруження в Руанді і як роками зростало напруження на Балканах. І немає жодної очевидної причини, чому агресія росіян мала відбутися на цьому етапі в Україні. Чи чому мала бути така велика кількість жертв серед цивільного населення. Мене нелегко шокувати, але деякі речі в Україні, які я бачив і про які читав, справді шокували мене.
— Що саме шокувало вас?
— Кількість жертв серед цивільного населення. Усе вказує на те, що його мають знищити повністю, — маю на увазі російську військову тактику. Коли місто руйнують так, щоб не залишилося жодної будівлі, це неминуче призводить до великої кількості жертв серед цивільного населення. Це те, що ми називаємо повномасштабною війною, або агресивною війною.
— Після вторгнення росії в Україну почали говорити, що міжнародна система миру і безпеки потребує реформування, бо не захистила у ХХІ столітті від жахливих злочинів війни, не виконує функцію, заради якої її було створено. На вашу думку, із чого потрібно почати реформування міжнародної системи миру і безпеки?
— На це немає простої однозначної відповіді. Коротка відповідь полягає в тому, що, думаю, нам набагато краще мати ООН і Статут ООН, Раду Безпеки ООН. І якби їх не було, все одно мир залежить від зрілої відповідальності держав. І якщо є держава, яка не виявляє зрілої відповідальності й розпочинає агресивні дії чи то щодо України, чи до будь-якої іншої держави, тоді, звичайно, найкраще, що може зробити ООН, — це надати гуманітарну допомогу або в деяких випадках ввести миротворчі війська. Справжнє питання полягає в тому, наскільки ефективна Рада Безпеки ООН. І моя особиста думка полягає в тому, що вона ніколи не буде повністю ефективною, доки будь-яка одна країна має право вето.
Ірина ДРАБОК,
Алла ШЕРШЕНЬ,
Укрінформ
(Надруковано зі скороченнями)