Зустрівши біля під’їзду сусіда, відчув, що той готовий ошелешити черговою політичною новиною. І не помилився. Співрозмовник відразу ж «нанизав» кілька свіжих фактів і з життя Майдану, і його антипода, наголосивши: такий-то народний депутат щойно заявив про свій рішучий і безповоротний вихід із фракції. Причому публічно — перед тисячами мітингувальників.
Остання новина заінтригувала особливо, бо йшлося про справді несподіваний демарш політика, який попередньою поведінкою навіть не давав приводу думати про подібне. Але, як мовиться, де-де, а в політикумі все трапляється.
Того самого дня, переглядаючи телевізійні канали, кілька разів натрапляв на це повідомлення. Але надвечір довідався про майже протилежне.
Так, депутат виступив перед людьми, виклав своє бачення врегулювання нинішнього протистояння і насамкінець заявив: якщо його однопартійці не згодні з такою позицією, то хай роблять з ним що завгодно, аж до вилучення з лав партії. А насамкінець на підтвердження прокрутили коротенький сюжет із цим виступом.
Здавалося б, усе зрозуміло без слів чи коментарів. Та тільки звідки, з чиєї подачі чи з якої руки екранами почала гуляти новина зовсім іншого толку? Адже з партії або ж виходять, або залишаються в ній: напіввийти чи напівзалишитися — це все одно, що бути трішки одруженим або ледь-ледь вагітною.
І як тут не пригадати анекдот з бородою, герой якого цікавився в товариша: чи правда, що той у лотерею виграв тисячу гривень? «Правда, — підтвердив друг, — тільки не зовсім. Не тисячу гривень, а три. Але не в лотерею, а в карти. І не виграв, а програв».
Якщо з анекдоту можна посміятися, то в багатьох інших ситуаціях не до сміху. Якось уже звикли, що з екранів телевізорів, шпальт газет, інтернетних сторінок, радіо на кожного з нас «зливають» напівправду чи напівбрехню, від якої пересічний слухач (глядач, читач, користувач) аж шаленіє. І відверто розгублюється: де тут правда, а де — не зовсім?
Це стосується не лише політики — її представники часто вдаються до подібних сенсацій, аби заробити додаткові бали популярності. «Вкидання» перекручених фактів, неточностей стає нормою і вже не викликає негативної реакції. Мовляв, нічого не вдієш. Це ж не про саперів, які помиляються лише раз…
А відстежуючи інформацію про жахливу трагедію, яка сталася на залізничному переїзді між селами Білани та Вири на Сумщині, «виловив» стільки неточностей і відвертої брехні, що аж голова обертом пішла.
Одне з видань зарахувало до числа загиблих(!) жінку, яка насправді в лікарні — хоч і в тяжкому стані, однак бореться за життя. Населений пункт Вири чомусь став Водоворотом — очевидно комп’ютерний переклад. А далі інша напівправда, що ніяк не відповідає дійсності.
Так, ніхто не застрахований від помилок чи неточностей. Але, схоже, автори таких вигадок не переймаються: мовляв, головне — закинути факти, а вже хтось неодмінно «проковтне».
І що — «ковтають»? Неодмінно. Вже згаданий сусід наступного дня гаряче доводив, що вчорашня новина про депутата — чистісінька правда. Бо опісля телевізор не дивився, радіо не слухав, газет не читав. А Інтернету не має.
Добре, що йдеться не про щось дуже значиме. А якщо на кону масштабніше «втирання» псевдоінформації?
Мимоволі починаєш вірити твердженню одного з одіозних політиків минулого століття: що «брехливіша брехня», то їй швидше вірять. Сентенція хоч і давня, однак актуальна і сьогодні. Саме й прикро від цього.