«12 раундів до мети» — з такою назвою в Сумах презентовано книжку відомого українського боксера Тараса Шелестюка. Завдяки гучним перемогам на європейському та світовому рівнях ім’я цього спортсмена добре знають численні шанувальники рингу. Однак недавно він постав перед земляками не як майстер шкіряної рукавички, а як автор обсягової книжки. Про це розмова з кореспондентом «УК».
— Тарасе, ви виступили в доволі несподіваній ролі — письменницькій. Як сталося, що взялися за перо?
— До написання книжки я готувався тривалий час. Адже з майже 28 років свого життя 12 віддав любительському боксу. Тому й вирішив підсумувати цей життєвий відрізок шляху.
Презентація видання відбулася у Львові на книжковому форумі. Такої тривалої й активної автограф-сесії в мене ще не було. Вдячний долі, що трапилися люди, які допомогли виконати складну і виснажливу письменницько-видавничу роботу. Це, насамперед, моя дружина Аліна, друг Семен Пищик, видавець Іван Степурін, журналіст Станіслав Бондаренко, редактор Антон Горюнов, ви та інші. Усім глибоко вдячний за підтримку і сприяння. Хоч ті розділи, в яких оповідь ведеться від першої особи, я писав сам.
Ця книжка про інший — протилежний бік спортивних медалей, той, який зовсім не блищить. На ній можна вигравірувати слова «За труд, біль і перемогу над собою».
— Ви живете в Лос-Анджелесі, займаєтеся професійним боксом. Наскільки він відрізняється від любительського?
— Насамперед жорсткістю. Система тренувань хоч простіша за любительську, та поза рингом чимало непередбачуваного і трохи брудного. На щастя, особисто мене це не стосується, бо головне — тренування, бої і, звісно ж, перемоги. За цей час на професійному ринзі провів п’ять поєдинків і всі виграв, зокрема три нокаутом.
— З вами до Америки полетіла дружина Аліна.
— Так, і саме завдяки їй у мене все складається так успішно. Пам’ятаю, як під час свого другого поєдинку з Брендоном Адамсом потрапив у нокдаун. Підводячись, побачив Аліну, яка так дивилася мені в очі із залу, поряд з рингом… Навіть не знаю, звідки сили взялися. Активізувався так, що суперникові не залишив жодного шансу на перемогу.
— То у вас у США є все для того, щоб долати суперників?
— Начебто й так, однак не вистачає українського сала і борщу саме із сумських овочів. Я навіть починаю замислюватися над тим, щоб через роки, коли завершу виступи, зайнятися бізнесом і постачати за океан нашу сумську городину (сміється. — Авт.)
— Ваш старт у професійному боксі високо оцінив знаменитий тренер Фредді Роуч.
— Звісно, приємно чути таку оцінку. Однак важливіше, що відомий наставник прекрасної думки про українську боксерську школу. Свого часу він бував у Донецьку, працював із В’ячеславом Сенченком, тому має всі підстави вважати саме так.
— Які плани на найближчий рік і хто зі спортсменів для вас взірець?
— По-перше, продовжити серію переможних боїв — спершу до десяти, а там буде видно. До того ж завершилася серія 4-раундових поєдинків і на черзі нова, 6-раундова сторінка.
По-друге, завоювати один з регіональних кубків. А далі — спробувати стати володарем якогось авторитетного титулу чи приміряти один із поясів. Завжди імпонували брати Клички. У мене ж є молодший брат Богдан — теж боксер, який подає надії. У нас навіть прізвища співзвучні — Клички і Шелестюки.
Олександр ВЕРТІЛЬ, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Тарас ШЕЛЕСТЮК. Народився 1985 року в Макіївці на Донбасі. 2007-го переїхав до Сум. Нині студент Сумського державного університету.
З лютого 2013-го живе в Лос-Анджелесі, виступає у професійному боксі.
Бронзовий призер Олімпіади в Лондоні (2012), чемпіон світу 2011 року, бронзовий призер чемпіонату Європи-2010. Заслужений майстер спорту. Кавалер орденів «За заслуги» ІІІ та II ступенів.
Ми в Google+