Кожному українцеві принаймні тричі за життя доводиться звертатися по оформлення або переоформлення найголовнішого документа — паспорта громадянина.
У мене, скажімо, востаннє така потреба виникла торік — після досягнення певного віку. І хоч як дивно, все відбулося швидко і без проблем. Сфотографувалася у найближчій крамничці, знімки в електронному вигляді скинули на мою флешку. Віднесла їх і документ до райадміністрації, а за кілька тижнів смс-повідомленням мене запросили забрати вже готовий паспорт. І в черзі майже не сиділа, бо час у повідомленні було чітко визначено. Може, хвилин на 5—7 затрималася.
А ось цього року цю процедуру довелося пройти подрузі, на рік молодшій, та її синові, якому виповнилося 14. Ми із його мамою свого часу отримували паспорт уперше в 16 і, як на мене, було це не запізно, а цілком нормально. Хлопцеві ж довелося вибігати та відсидіти у чергах на два роки раніше, бо у школі чітко зазначили: не буде документа — не допустять до складання ЗНО. Тож хіба хотів? Мусив! Хоч права голосувати до настання 16 років цей документ і досі не надає.
Підліткові сказали одразу, що паперової книжечки старого зразка він вже не отримає — тільки біометричну картку. Адже це новітні технології, до яких має долучатися молодь, бо тримаємо рівняння на Європу. Розповіли, що картка маленька, компактна, на відміну від старого паперового одоробала. Поклав у кишеню, і дуже зручно — багато місця не займає. А ще стійкіша до різноманітних пошкоджень. Вода, бруд — нічого їй буцімто не страшно.
Сфотографували хлопця, гроші мама заплатила відчутно більші, ніж за книжечку. Та й чекати довелося в підсумку довше, ніж анонсували, коли здавав документи. Та нехай…
Урешті з’ясувалося, що на картці тій видно лише фото, прізвище та ім’я й дату народження власника. Більше нічого. Отже, просто узявши цей документ до рук, ніякої іншої інформації довідатися неможливо. Тож начебто й насправді захист особистих даних, дізнатися про які можна, лише скориставшись спеціальним електронним зчитувачем. Та от біда, як з’ясувалося, коштує така техніка недешево. А тому й не поспішають ні установи, ні організації, де зазвичай доводиться надавати паспортні дані, її закуповувати і впроваджувати. І що ж у такому разі робити власникові цієї новації, яка за таких обставин виявляється абсолютно марною?
Проблему в паспортних столах та інших закладах, де видають картки, розв’язують, як виявилося, старим дідівським методом: решту інформації, яку не видно на картці, друкують на принтері на звичайному папірці формату А4 з обох боків. І надають отримувачеві картки. «Не забувайте носити із собою!»
Ось так і ходить тепер хлопчина: з електронним паспортом і… додатком-папірцем, який, звісно, доводиться складати вдвоє-вчетверо, щоб помістився у кишені. Чи довго той папірець протримається? А як щодо води та бруду? І в чому ж тоді суттєва різниця від старої паперової книжечки? Та жодної, як виявилося.
Подруга ж моя, замінюючи паспорт, мала інший клопіт. Ще не встигла зайти в кабінет до відповідного фахівця, як її вже запитали, чи не минув місяць після її дня народження. І фахівець дуже засмутилася, дізнавшись, що громадянка відповідальна, а день народження був лише тиждень тому. «А якби минув, ми б вам фото у книжечку не вклеювали. Змусили б поміняти її на електронну картку. І заплатити б значно більше, звісно. Такі нові правила. І якщо запізнитеся забрати вже готовий документ, також через певний час вас можуть змусити до біометричного, зважайте на це».
Напевно, їм також нав’язали план щодо дорослих, яких мають переводити із книжечок на картки. А оскільки охочих замало, вирішили ощасливлювати новітніми технологіями… за покарання.
Ось і виходить, що така вона, біометрія по-українському: безжальна і марна. Не спрощує, а навпаки, здебільшого ускладнює життя власникові. І саме тому більшості доводиться нав’язувати її як покарання. Але чи так слід долучати людей до новацій?