Оселившись у гномів, казкова героїня Білосніжка і прала, і прибирала, і куховарила… Нас навіть не здивувало, що все це вміє царська донька. Сучасні ж школярки такого самого віку на необхідність щось зробити власноруч часто поглядають спогорда. Приміром, мені у шкільні роки наводити лад у класі випадало раз на кілька тижнів, тому що чергували ми по двоє — парта за партою. Нині в одному із навчальних закладів виявила, що порядкують одразу шестеро. При цьому очевидно, що додалося не роботи, а ліні.
Те саме з уроками фізкультури. Згадуючи власні пробіжки і розминки, не можу сказати, що нас дуже оберігали від перевантажень. Однак на це ніхто не нарікав. Було б дуже дивно, якби до школи прийшов хтось із батьків зі скаргами на крепатуру нащадка.
Нинішнє покоління виявилося кволим. Час від часу на уроках фізкультури виникають ситуації, які шокують. І це не дивно: медики констатують, що стовідсотково здорових школярів немає. Існує парадокс: фізичне виховання покликане зміцнювати здоров’я, однак у дитячих організмах не вистачає ресурсу, щоб повноцінно займатися цією корисною справою. І це коло поки що лишається замкненим.
Коли син по-мавп’ячому пройшовся на руках турніковою доріжкою, потім показав натерті долоні, я подумала: наші діти кволі тому, що ліниві. Привчені до роботи руки не були б такими тендітними.
Недаремно ж у народі слово «білоручка» має негативний відтінок. Усі проблеми від того, що наші сини і доньки мало працюють руками. Маю на увазі міських дітей — ті, що проживають у сільській місцевості, допомагають батькам, тому й міцніші. Недаремно ж мудре прислів’я застерігає: любить дочку та мати, котра не жаліє її і привчає до роботи. Те саме стосується і хлопців: чого не знає Іванко, того не знатиме й Іван. А наші доморослі «принци» і «принцеси» мріють про красиве життя, яке їм мусить забезпечити хтось сторонній. Зробити ж щось власноруч немає ні охоти, ні навичок.
Така ось некрасива, але реальна картина виникла в уяві, коли прочитала в ЗМІ про те, як батьки однієї школярки налетіли кібцями на вчителя фізкультури. Дитя, мовляв, повисіло на «шведській стінці» і прийшло додому з мозолями на долонях. При цьому тато з мамою не замислилися над тим, що у цій ситуації не варто звинувачувати педагога, який просто виконував свої обов’язки згідно з планами, методиками й нормативами. Причина криється у вихованні, котре зробило руки дитини такими ніжними.
Ще більше дивує те, що всі інстанції, до яких звернулися обурені батьки школярки, притьмом кинулися реагувати на скаргу і сварити вимогливого фізкультурника. Навіть відсторонили від уроків у тому класі, де виник конфлікт, зробивши «перевірку на місці»… Так невдовзі дійде до того, що у занадто випещених школяриків пухирці вискакуватимуть і від письма та малювання. І що тоді — всіх учителів відсторонювати від роботи? Все-таки дорослим слід замислюватися над тим, якими виростуть їхні діти. Перш ніж дмухати на ваву і спалахувати праведним гнівом на тих, хто не ставиться до чада як до «його високості», варто поміркувати: чи там шукаємо винуватців?