Щороку в Україні відзначають День пам’яті Героїв Крут. Трагічна загибель студентського куреня стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Випускник, а нині аспірант Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, член Національної спілки краєзнавців Олексій Компанієць дослідив участь черкащан у тих доленосних для українського народу подіях. Якими побачив дослідник, спираючись на історичні факти, сам бій під Крутами та його юних учасників?

Допомогу відправив військовий міністр

На заклик Центральної Ради стати на захист Батьківщини відгукнулася патріотично налаштована молодь. 18 січня 1918 року на зборах студентів Київського університету Св. Володимира та Українського народного університету було оголошено запис добровольців у Студентський курінь Українських Січових Стрільців. Студентів підтримали учні ІІ Української імені Кирило-Мефодіївського братства гімназії. У курінь записалося понад 200 юнаків. Їх зібрали в казармах Костянтинівського військового училища на Печерську, де студенти й гімназисти пройшли початкову військову підготовку. 27 січня перша сотня Студентського куреня під коман­дою старшини Омельченка, на той час студента Українського народного університету, прибула на допомогу невеликому загону.

Усупереч поширеній версії, до відправлення студентів у бій голова Центральної Ради України Михайло Грушевський не мав жодного стосунку. За словами очільника уряду УНР Дмитра Дорошенка, ініціатива була від військового міністра Миколи Порша. На допомогу крутянцям планували відправити боєздатніші частини на чолі із Симоном Петлюрою, але на заваді стало більшовицьке повстання у Києві.

У грудні 1917 року для охорони кордону від нападів невеликих більшовицьких загонів із Києва до Бахмача було направлено першу і другу сотні Української юнацької школи ім. Богдана Хмельницького на чолі з начальником школи сотником Дем’яном Носенком. Їм надали саморобний бронепоїзд із гарматою і двома кулеметами. Ці підрозділи вдало розбивали більшовицькі банди й утримували порядок на залізниці. Саме вони з часом стали основою українського військового загону під Крутами. Згідно з первинним планом, українські захисники мали зустріти більшовицькі війська не біля залізничної станції Крути (неподалік Ніжина сучасної Чернігівської області), а саме в місті Бахмач. Причиною зміни плану стало більшовицьке повстання в самому Бахмачі.

Взвод студентів, відступаючи, потрапив у полон

За традиційною версією, «більшовицьким ордам» протистояло всього 300 студентів і майже всі вони або загинули в бою, або потрапили в полон і там їх закатували. Насправді тільки студентів було 600 осіб (чотири сотні розрахунком по 150 осіб у кожній). Крім них, участь у бою брали артилерійська батарея сотника Лощенка, група офіцерів з раніше сформованого штабу та частини Вільного козацтва. За найскромнішими підрахунками, з українського боку було щонайменше 800 учасників бою. Студентів, за свідченнями командира бою Аверкія Гончаренка, прислали як допомогу. Українцям протистояло від 3000 до 4800 вояків загону революційних військ більшовицької Росії — червоногвардійці, солдати-росіяни та балтійські матроси. Вони мали в розпорядженні артилерію та бронепоїзд.

Бій розпочався вранці 29 січня і тривав до вечора. Українці відбили кілька атак більшовиків, у яких обидві сторони зазнали значних утрат. Під натиском переважних сил ворога українські загони, забравши вбитих і поранених, відступили до ешелону, який чекав на них за кілька кілометрів від станції. Руйнуючи за собою залізничну колію, вони рушили на Київ.

Особливої трагічності бою під Крутами надала та обставина, що чота (взвод) студентської сотні, відступаючи в сутінках, заблукала й потрапила в полон. Наступного дня 27 студентів і гімназистів розстріляли. За сучасними підрахунками, втрати українських військ під Крутами становлять 70—100 осіб. Серед них 37—39 студентів i гімназистів: 27 розстріляних, 10—12 убитих у бою. Більшовицькі війська втратили майже 300 осіб.

Там було п’ятеро черкащан

Дослідникові вдалося встановити відомості про п’ятьох уродженців Черкаського краю, які брали участь у бою під Крутами. Серед них Іван Шарий із села Вереміївка (нині Чорнобаївського району), автор перших опублікованих спогадів про Крутянську подію; Олександр Попович із Золотоноші, фундатор Пласту в Києві, під Крутами — командир Помічного студентського куреня Січових Стрільців; Валентин Отамановський із села Яблунівка (нині Смілянського району), зв’язковий командувача українськими військами під Крутами Аверкія Гончаренка, майбутній історик, один з фундаторів міської історії в Україні; Юхим Тригуб із села Свинарка (нині Петропавлівка Городищенського району). Щоправда, участь останнього науковці ставлять під сумнів через брак точних даних.