Із «Мушкетером» ми познайомилися на нараді в командира батальйону. Нас не відрекомендовували один одному, але, прослухавши його доповідь командирові, я припустив, що це один з командирів рот. Великі глибоко посаджені очі та гострі вилиці, із сивою бородою і втомлений, він із захватом розповідав комбатові про останню вилазку в бік ворога. Під час доповіді аналізував ситуацію з гумором. Відчувалося, що два тижні виснажливих боїв за Макарів не зламали його віри і впевненості в наш успіх.
У бойовій обстановці ми зверталися один до одного переважно за позивними або просто по батькові. І коли я вперше почув його прізвище, був трохи здивований: «Воно ж майже військове! Без однієї літери!»
«Усім, кому називаю своє прізвище, — сказав Дмитро Іванович, — одразу додаю: тільки без «т» в кінці. Бо одразу роблять помилку й усміхаються, говорячи: капітан — сержант. Моє прізвище Сержан! І корені його йдуть у далеку далечінь».
Не менш цікава історія виникнення позивного «Мушкетер». Дмитро Іванович знав з родоводу, що в його крові є частинка французької. Мабуть, це стало причиною того, що в юності пішов займатися у школу фехтування й пізніше навіть брав участь у республіканських змаганнях. Він знав багато слів і словосполучень французькою й часто їх використовував навіть у радіоефірі, що неабияк підтримувало дух усіх, хто його чув. Думаю, якщо це міг слухати ворог, то був упевнений, що на нашому боці воюють французи.
У Макарів капітан Сержан прибув разом з добровольцями заступником командира роти, але після важкого поранення командира йому було запропоновано її очолити. Він погодився, розуміючи відповідальність і обставини. Його роті в Макарові дісталася найгарячіша ділянка оборони. Ворог постійно розвідував напрямок у їхній бік від гольф-клубу. Намагався обійти. Не раз були вилазки диверсійно-розвідувальних груп. Щоденно відбувалися бойові зіткнення та обстріли з важкої й реактивної артилерії. Працювала ворожа авіація. Командир роти постійно був на своєму місці, рішучий та справедливий, кмітливий і сміливий. Коли почув, що кільце навколо нас змикається, сказав французькою: « la guerre comme la guerre — на війні, як на війні! Щось вигадаємо».
На щастя, 31 березня ворог, замінувавши Макарівщину та випустивши по нас КІЛЬКА пакетів «Градів», «урочисто» відійшов. Звичайно, ми чули ці новини напередодні, але з огляду постійну канонаду не йняли цьому віри. Уранці настала незвична тиша. Тоді комбат дав команду на розвідку. Vidе! Vidе! — доповідав «Мушкетер», що французькою означало «порожньо». Ми не вірили своєму щастю!
Після виконання завдання в Макарові нас перекинули ближче до кордону з білоруссю, а потім відправили на відновлення. Згодом ми увійшли до складу новоствореної 46 окремої аеромобільної бригади ДШВ. «Мушкетерові» запропонували залишитися на посаді та очолити 5 роту у складі 2 батальйону бригади. Дмитро Сержан одразу погодився.
Не розповідатиму про роботу командира з підготовки підрозділу до бойового застосування. Вона копітка, напружена, відповідальна і гнучка. Підрозділ постійно поповнюється новими людьми, які навіть можуть не мати армії за плечима. Їх треба навчати фактично азів. А інша частина підрозділу має досвід служби й бойовий досвід. Тому командирові треба багато вмінь, щоб знайти золоту середину в навчанні й стосунках. Командирська ноша нелегка. І «Мушкетер» з нею справлявся, нехтуючи навіть власними інтересами.
Якось він попросив командира кілька днів відпустки для вінчання, але на той день було заплановано важливі навчання. Дмитро Сержан без вагань переніс цю знаменну подію на іншу дату, врахувавши завдання. Прибувши з відпустки, показував гарні фото й був дуже щасливий, що відбулася така важлива подія в сімейному житті.
Він просто марив питаннями промислового будівництва. Закінчивши Київський інженерно-будівельний інститут, став інженером-будівельником, викладачем і науковцем. До мобілізації 2022 року обіймав відповідальну посаду в АТ «Київпроект». Був завжди людиною з активною громадянською позицією, гарячим серцем і прагненням до змін. Майдан став його передовою 2004-го, 2013—2014 років. Одним з перших він став на захист України 2014 року й у складі 79 окремої десантно-штурмової бригади боронив донецький аеропорт і Дебальцеве. Я тоді подумав: як в одній людині може бути стільки ентузіазму та благородних задумів?
Після тривалого бойового злагодження підрозділів 46 оаембр вибула для виконання бойових завдань на Херсонщину. Бойові дії на півдні були зовсім не схожими на бої за Макарів. Ні щодо завдань, ні щодо інтенсивності, ні за втратами. Доволі відкрита місцевість, снайпери, важка артилерія, мінометний вогонь, фосфорні боєприпаси, фактично вогневий шквал з інтенсивним застосуванням ворожої авіації. Люди за кілька днів втрачали по 10 кілограмів ваги через напруженість і виснажливість боїв. І один з них став останнім для капітана Сержана.
22 липня 2022 року під час виконання бойового завдання з наступу на позиції ворога в селищі Білогірка Бериславського району Херсонської області його рота мала вибити ворога із займаних позицій та закріпитися на них. Ворог, помітивши нашу активність, розпочав масований обстріл з танків і мінометів. Один з ворожих снарядів розірвався поблизу командира.
За військову доблесть, значний внесок у справу захисту Батьківщини капітана Дмитра Сержана було нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня за оборону Макарова та орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня (посмертно) за участь у визволенні Херсонщини. А його роту у бригаді називають «мушкетерами».
офіцер групи персоналу 46 оаембр,
для «Урядового кур’єра»