Неймовірно, але факт: за забезпеченістю водою Україна посідає друге місце в Європі… з кінця! На сьогодні 1300 населених пунктів держави критично залежать від підвезення води. Про це йдеться у презентованому недавно дослідженні провідних науковців країни, яке здійснено на замовлення ГО «Чистий Дніпро». Ця громадська організація, створена на початку 2019 року, об’єднала науковців і просто свідомих громадян, яким небайдужа доля найбільшої річки України.
Автори дослідження з промовистою назвою «Чи доведеться Україні вже до 2050 року, або й раніше, імпортувати питну воду?» на підставі наявних наукових даних обґрунтовано стверджують: уже через 10—15 років Україна може відчути гострий дефіцит питної води. Так, голова ГО «Чистий Дніпро» Дмитро Надєєв повідомляє: в Україні з 31 млн га землі понад половина потерпає від дефіциту чистої води, а 3 млн га перебувають у зоні критичного дефіциту вологи, причому з 1990-х років ця територія збільшилася вдвічі.
Без вжиття термінових заходів посушлива територія до 2050 року може зрости ще на 30%: «Є така класифікація ЮНЕСКО, в якій зазначено, що коли на одного жителя припадає менше ніж 1,7 тисячі кубічних метрів води на рік, то така країна належить до країн із малим рівнем водного забезпечення. В Україні цей показник становить близько 1 тисячі кубометрів, а в південних регіонах і південно-східних, включаючи Крим, — близько 400—500 метрів кубічних води на одного жителя. І без залучення води з інших областей ці території стають непридатними для життя та будь-якого рослинництва, ведення аграрного господарства». Тож у найближчі 10—15 років Україна може відчути гострий дефіцит води, і населення конкуруватиме за водні ресурси із сільським господарством та промисловістю.
Однією з причин такого явища є потепління. Причому в Україні темпи цього потепління перевищують глобальні, та ще й не супроводжуються збільшенням кількості опадів. Це призводить до істотних загроз для сільського господарства: йдеться про зміщення кліматичних зон — лісостеп перетворюється на степ, а степ — на напівпустелю, тож більше не може бути житницею України, і регіони інтенсивного аграрного виробництва перетворяться на депресивні.
Зменшується площа наших водосховищ. Так, за дослідженнями доктора географічних наук, професора, провідного фахівця з оцінювання впливу господарської діяльності на річки України Віктора Вишневського, площа Київського водосховища останніми роками зменшилася на 100 квадратних кілометрів, Канівського — приблизно на 130.
Вихід дослідники пропонують такий: запровадження політики ощадливого водокористування. Наразі держава приділяє більше уваги питанню енергозбереження, і це правильно, але збереження води для нас не менш важливе.
Щодо сільського господарства, тут уряд вживав певних заходів. Зокрема 2016 року створено координаційну раду з питань відтворення зрошувальних систем, а торік Мінекології оприлюднило проект стратегії розвитку зрошення на період до 2030 року. Тепер завдання громадськості — контролювати реалізацію цих проектів, аби вони не зійшли нанівець, як траплялося з багатьма добрими починаннями минулих років.
Ще одна проблема — у водоймах України через те саме потепління спостерігається масове розмноження синьо-зелених водоростей, що спричиняють сумнозвісне цвітіння води. Їхньому розмноженню сприяють також масові неконтрольовані скиди у водойми миючих речовин. Це біда, проте у розвинених країнах ці самі водорості використовують як біомасу для виробництва біопалива — це набагато вигідніше, ніж витрачати для цього харчову сировину. Нам варто скористатися їхнім прикладом.
До проблем варто додати неконтрольоване катастрофічне поширення водяного горіха, який страшенно шкодить довкіллю. У його заростях не може жити жодна риба, але в Україні він і досі перебуває у Червоній книзі, хоча його існуванню нічого не загрожує. Тому екологи й небайдужа громадськість вимагають ухвалити і негайно почати впроваджувати державну програму порятунку Дніпра та інших річок України.
Ми в Google+