СУТЯЖНИЦТВО

115 державних актів, які належать жителям придністровського селища Стара Ушиця, оголошені поза законом

Напередодні 9 травня 2012 року інваліда Великої Вітчизняної війни 88-річного Володимира Васильовича Лук’янчука повісткою покликали до суду. Суддя, позичивши очі в Сірка, втовкмачував напівглухому дідусеві, що державний акт на земельну ділянку, яку той отримав 2001-го, є недійсним, не такого кольору (жовтого)  і тому підлягає скасуванню.

Ошелешений старий намагався пояснити представникові Феміди та ще щонайменше шести присутнім у судовому засіданні юристам, які дружно підтакували представникові позивача, що йдеться не просто про земельну ділянку: на цій землі він народився, тут власними руками збудував дім, виростив діток, пішов на фронт і повернувся додому з нагородами.

Згадував Володимир Васильович, що його дід ще за російського царя придбав той шматок землі в тодішньої імперії. Дідуся розкуркулила радянська влада і разом із синами вислала до Сибіру, в непривітній холоднечі якого спочивають його кістки. Батько, повернувшись із заслання, ще раз викупив у чужих людей цю ділянку-дідівщину, яку й передав у спадок уже своєму синові.

Коли у 80-х роках минулого століття більша частина давньої Старої Ушиці пішла під воду через спорудження в Золотій долині величезного водосховища, ця містина дивом залишилася на суші. Тож Володимирові Васильовичу та ще сотні його згорьованих земляків-переселенців (поза очі їх і досі називають потопельниками) у 1993-му тодішня влада дозволила виділити земельні ділянки в урочищі Дністра.

У 2001-му селищна рада переоформила цю землю з тимчасового в постійне користування, і фронтовик-ветеран отримав у руки омріяний документ, який підтверджував право його приватної власності. Та, як виявилося, ненадовго.

Рішення… з’їли миші

У цій майже детективній справі є білі сторінки. Як ідеться в колективному листі до редакції (259 підписів), у 2001 році понад 150 громадян селища, що впродовж уже майже десяти років поспіль мали земельні ділянки в тимчасовому користуванні, подали заяви до Староушицької селищної ради з проханням надати їх у постійне користування. 15.06. 2001 року відбулася сесія, яка ці заяви задовольнила. Згодом власникам видали і державні акти.

Та з початку цього року законослухняні жителі селища ні сіло ні впало почали отримувати з Кам’янець-Подільського міськрайонного суду повідомлення про відкриття провадження у більш як 115 справах за позовом Хмельницького міжрайонного природоохоронного прокурора. Цей страж Феміди без огляду на те, що сфера його компетенції — захист природи, раптом взявся відстоювати інтереси держави в особі райдержадміністрації про визнання згаданих вище державних актів на право власності на земельні ділянки, оформлених понад 10 років тому, недійсними.

На суді з’ясувалося, що підстава для цього більш ніж серйозна: відсутність рішення №7 Староушицької селищної ради ХХІІІ скликання від 15.06 2001 р. Та ні прокурор-природозахисник, ні суддя не зважили на маленьке «але». У протоколі, що зберігається в архіві, пишуть автори листа, є майже всі рішення згаданої сесії, точніше, від першого по шосте та восьме. А  сьомого — катма. Відповідно там не виявилося і двох сторінок — 58 та 59, на яких, за логікою, щось таки було написано.

Більш того, 10 депутатів, які були присутні на тій сесії, і нині стверджують, що рішення №7 про надання земельних ділянок у власність на  сесії від 15.06. 2001 року приймалося. Більше того, йому передували понад 150 заяв громадян (вони також збереглися в архіві, причім з резолюціями селищного голови!), які зверталися до селищної ради з цим питанням, і користувалися згаданими ділянками з початку 90-х років минулого століття.

Та суд чомусь не звернув бодай найменшої уваги на ці беззаперечні факти і в своїх ухвалах, написаних ніби через копірку, констатував, що «спірний державний акт було видано відповідачу незаконно», «державний акт було видано на підставі завідомо неправдивих витягів із земельно-облікових документів Староушицької селищної ради». Нагадаємо, що йдеться не про один чи кілька документів — про більш ніж 115!

Як зазначають автори листа до редакції, служителі закону чомусь заслухали свідчення лише кількох представників колишнього депутатського корпусу, які, за словами їхніх колег, дисципліною не вирізнялися і на сесії ходили нерегулярно. А десятьох інших депутатів, котрі достеменно пам’ятають про ухвалення згаданого вище рішення, не вислухали і не допитали ні на стадії досудового слідства, ні безпосередньо в суді.

Лиходій-землемір

Читаємо рішення судової інстанції й дивуємося. Виявляється, такий гармидер у земельній сфері селища наробила одна людина — спеціаліст-землевпорядник селищної ради А. Сторожук, за що його і засудили, щоправда, умовно.

Та сьогодні вже судять не його, а безневинних жертв нібито  підроблених ним документів. Цитуємо лише одну з численних суддівських ухвал: «Хмельницький міжрайонний природоохоронний прокурор вказує, що рішенням сесії Староушицької селищної ради №7 громадянину N передано у власність земельну ділянку площею 0,0662 га для садівництва. На дану ділянку 13.07.2004 р. видано Державний акт. Перевіркою встановлено, що даний акт є недійсним, так як був виданий на підставі завідомо неправдивих витягів із земельно-облікових документів селищної ради від 15 червня 2001 р., а на засіданні ХV сесії  ХХІІІ скликання від 15 червня 2001 р. питання про надання громадянам земельних ділянок у власність не розглядалося».

Ви можете, шановні читачі, повірити, що один такий зловмисник  зміг водночас самотужки ощасливити понад сотню своїх односельців? Що ця людина (до речі, як  пишуть у листі односельці, незаслужено засуджений Анатолій Сторожук  собі не наміряв жодної сотки!)  власноруч методично впродовж 2002—2004 років вносила завідомо неправдиві витяги в понад 125 земельно-облікових документів, посилаючись на міфічне рішення №7, а затим власноручно підписувала їх та ще й таємно скріплювала всю цю «хімію» сільрадівською печаткою? Як казали наші бабусі, побійтеся Бога!

А Хмельницький міжрайонний природоохоронний прокурор повірив, землеміра спершу засудив на п’ять років, а згодом звільнив від покарання з випробуванням, встановивши йому три роки іспитового строку. Та ще й узявся переконувати в цьому Кам’янець-Подільський міжрайонний суд, який і присудив не лише інвалідові війни 88-річному Володимирові Лук’янчуку, а ще майже сотні його односельців (судові  засідання у цій справі тривають і нині) повернути нібито незаконно привласнені ними земельні ділянки до державної власності.

І це попри те, що справа землеміра А. Сторожука перебуває в касації у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних та кримінальних справ, тож логічніше було не «гнати коней», а дочекатися рішення третьої інстанції.

«А вам, дідусю,  знижка…»

Блюзнірство, як виявляється, не має меж. Розповідають, що коли літні селяни, викликані до суду і звинувачені замалим не в незаконному привласненні кількох соток землі, виходили з приміщення, їх хапав за рукав юрист райдержадміністрації зі словами: «Не переймайтеся почутим, а швидше звертайтеся до нас за дозволом на  отримання  ділянки, затим пишіть заяву на розробку проекту, далі погоджуйте з нашими службами, натомість дозвіл на виділення землі дасть селищна рада і таке інше. А вам як ветерану і пенсіонеру, ми зробимо знижку в оплаті».

Про ці подробиці чиновницької процедури з назвою «як реалізувати своє право на землю» керівники Кам’янець-Подільської  райдержадміністрації та місцевої структури земельного управління вже двічі розповідали в холодному і напівтемному Будинку культури на сході селища.

На захист повального відбирання в людей вже приватизованих ділянок чиновники наводять такі аргументи: мовляв, державні  акти, видані до 2002 року, не мають кадастрових номерів, їхні бланки іншого кольору. А документацію на приватизацію землі видавало приватне підприємство, яке нині позбавлене ліцензії. Не ті документи видала селищна рада, землевпорядника засуджено. Одне слово, крайніми залишаються жителі Старої Ушиці.

Заслуговує уваги і такий факт з колективного листа до нашої газети: районна прокуратура вилучила з архіву селищної ради земельні документи ще 2010 року, не залишивши громаді навіть копій та розписки. І досі не повернула цих документів.

«Захист прав людини є метою реформування вітчизняної правоохоронної системи і передусім прокуратури», — сказав нещодавно Президент України. Та чи почули його в  Хмельницькій міжрайонній природоохоронній прокуратурі, за поданням очільника якої в селян досі продовжують відбирати належні їм державні акти, залишається загадкою.

КОМПЕТЕНТНА ДУМКА

Олександр ПОЛІВОДСЬКИЙ, 
провідний адвокат із земельних питань
столичної правничої  фірми «Софія»:

— Нагадаю, що ст. 14 Основного Закону нашої держави гарантує кожному громадянинові право власності на землю. Непорушною в нашій державі є і приватна власність на землю, що засвідчується Державним актом. Тобто якщо 115 громадян селища Стара Ушиця, про яких ідеться вище, отримали такі державні акти від держави у встановленому порядку, то кожен з них набув право приватної власності на свої земельні ділянки. Таке право підлягає захисту незалежно від того, які зміни законодавства мають місце.

Видала ці документи громадянам не приватна фірма, на яку посилаються чиновники, мовляв, вона втратила ліцензію, а держава, конкретні державні службовці. Тому саме вони, а не власники державних актів, несуть відповідальність за законність цих документів. У згаданому випадку за ймовірні незаконні дії посадовців звинувачення і суд покладають усю відповідальність на громадян, що видається не зовсім правомірною дією.

На час видачі державних актів у 2001 році існувала відповідна процедура, була встановлена певна форма акта, колір його бланка також затверджувався державою. Однак інший колір акта не може бути підставою для визнання його недійсним. Якщо на згаданих актах нема кадастрового номера, то його повинна встановити відповідна державна служба.

Відсутність оригіналу процедурного документа (рішення ради) само по собі не можна вважати підставою для скасування Державного акта.

Слід врахувати, що видача державних актів здійснюється за встановленою процедурою, передбачає технічне узгодження, багаторівневу процедуру перевірки та погодження, вимагає наявності підписів багатьох посадових осіб, залучення фахівців.

Підробка державних актів не може бути спричинена діями лише однієї окремої особи, нехай навіть наділеної повноваженнями. Остаточну відповідальність за такі дії несе держава, а не окремі посадові особи. Саме держава гарантує захист законно отриманих прав.