Фахівці зазначають, що кількість вакансій на Донбасі суттєво зменшилася, до того ж слід додати, що частина із заявлених роботодавцями вільних робочих місць має лише декларативний характер і фактично не впливає на обсяги працевлаштування. Якщо період військового протистояння на Донбасі затягнеться, то регіональні ринки праці, незважаючи на їхню «інерційність», обваляться дуже швидко, бо вже сьогодні стрімко падає споживчий попит у населення, знижується його платоспроможність, згортається не тільки виробнича, а й будь-яка інша суспільно-корисна діяльність. Якими мають бути дії держави і як сьогодні допомагають людям — про це розмовляємо з начальником Луганського обласного центру зайнятості Сергієм Болотським та директором науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України Сергієм Мельником.
На одне місце претендують дев’ятеро
За словами Сергія Болотського, кількість вакансій в області нині значно зменшилася. «У нас зараз на 1870 вакансій менше, ніж було у той самий час минулого року, — розповідає про ситуацію начальник обласного центру зайнятості. — А якщо порівняти із початком року, то вже на 7 тисяч менше вакансій надано підприємствами до центру зайнятості. На 1 липня в нас у наявності загалом 2140 пропозицій вільних робочих місць. А на обліку в центрах зайнятості області нині перебуває близько 19 тисяч чоловік. Тобто неважко порахувати, що на одне робоче місце претендують близько 9 осіб».
Зараз на Луганщині, зазначає С.Болотський, 17 тисяч одержувачів допомоги з безробіття. Тобто кількість людей на тому самому рівні, що й минулого року, коли не було ніяких бойових зіткнень. «Щоправда, катастрофічно швидко скорочується кількість фізичних осіб — приватних підприємців. Вони розривають угоди, відносини з найманими працівниками, скорочують людей», — зауважує він.
Одне слово, середній і дрібний бізнес згортаються. І це характерно для всіх територій Донбасу.
Директор НДІ соціально-трудових відносин Сергій Мельник зазначає: якщо про факт зростання в Луганській області чисельності офіційно зареєстрованих безробітних стверджувати поки що рано, то в Донецькій області ситуація має більш виражені негативні тенденції. На Луганщині, за останніми доступними даними офіційної статистичної інформації (за травень), кількість зареєстрованих безробітних становила 20,9 тисячі осіб, що лише на 0,2% менше порівняно з травнем минулого року. Офіційно зареєстрованих безробітних у центрах зайнятості Донецької області на кінець травня — 37,7 тисячі осіб, що на 8,5% більше, аніж у тому самому періоді минулого року. Також на кінець травня 2014 року потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць становила 2173 одиниці, що вдвічі менше порівняно з травнем минулого року. Тож якщо період військового протистояння на Донбасі затягнеться, регіональні ринки праці, попри їхню «інерційність», обваляться дуже швидко.
Слюсарі завжди в ціні
Проблема в тому, що саме питома вага реально незайнятого працездатного населення в будь-якому суспільстві визначає ступінь ризику можливих соціальних потрясінь, — зазначає Сергій Мельник.
«Це пов’язано з тим, що, по-перше, відповідна категорія населення незадоволена станом справ у країні або регіоні (тобто хоче його змінити), а, по-друге, вона має реальну «невитрачену силу» з реалізації відповідних змін», — говорить науковець.
За його розрахунками, немає прямої залежності між збільшенням кількості офіційно зареєстрованих безробітних та зростанням напруженості. А ось зайнятість у «тіньовій економіці» не тільки завдає державі проблем із наповненням соціальних страхових фондів і місцевих бюджетів регіонів і позбавляє працюючих права на відповідні соціальні виплати (у разі виникнення страхових випадків), цей чинник підриває основи державності через поширення практики ігнорування значною часткою населення законів, що є ще більшим злом для суспільства. Тож легальна робота — понад усе.
Які фахівці все ж можуть розраховувати на працевлаштування або стабільну зайнятість навіть у таких непростих умовах, що склалися сьогодні на Донбасі? «Тут нічого не змінилося. Як завжди, є попит роботодавців на слюсарів, фрезерувальників, газозварювальників. Потрібні медичні працівники всіх рівнів, найчастіше молодший персонал і найбільше в сільській місцевості», — розповідає директор обласного центру зайнятості Сергій Болотський.
Новою тенденцією останніх місяців став прийом на роботу шахтарів. Слід сказати, що упродовж декількох років працевлаштування гірників було великою проблемою в регіоні.
Треба зазначити, що попри складну ситуацію, служба зайнятості працює на Луганщині майже в повному обсязі. За винятком центрів у Станиці Луганській та Лисичанську, які — через відсутність електроенергії та загрозу життю співробітників і людей, які звертаються до установи, – призупинили роботу. В інших містах та районах ведуть прийом, ставлять на облік, працевлаштовують людей, які потребують допомоги.
«Безробітні люди, які виїжджають до інших регіонів, подають заяви про зняття з обліку в тому місці, де, як вони вважають, небезпечно, і можуть стати на облік в будь-якому іншому центрі. Й одразу ж буде відновлено для людини всі платежі, які їй призначено. Технологію налагоджено й відпрацьовано, вона досить мобільна, — розповідає Сергій Болотський. — Система роботи центру зайнятості, що складалася роками, себе зарекомендувала, я вважаю, непогано. Уже сьогодні зрозуміло, що наша служба може працювати й в особливих умовах бойових конфліктів».
Через ці «особливі умови» в області відчутний приплив людей у Новопсковському та Старобільському районах, багато луганчан нині перемістилися до Харкова, Києва, Херсона, Одеси. «Ми бачимо, що створено спеціальні програми, є всі нормативні документи служби зайнятості про те, аби спеціально призначені працівники такій людині в першу чергу пропонували варіанти працевлаштування. Є й спеціальна програма пошуку роботи для вимушених переселенців. Працюють предметно з кожним відвідувачем», — каже директор обласного центру зайнятості.
Та фахівці підкреслюють, що ринок праці все одно зазнає змін. Але чого від тих змін чекати?
Шахтарі в швачки не підуть
«Якщо чесно, я із хвилюванням чекаю, які це будуть зміни, — коментує ситуацію Сергій Болотський. — Адже сьогодні будь-яка зона нестабільності призводить до того, що з краю йде бізнес, скорочуються робочі місця. І їх буде втрачено, це вже однозначно. Коли все нарешті налагодиться, люди повернуться, а от робочих місць уже не буде».
Зараз створення нових робочих місць не є завданням служби зайнятості. Цим повинні займатися влада, держава, органи місцевого самоврядування. Президент України розповів, що буде розроблено спеціальну програму щодо відновлення Донбасу. Тож треба всім думати, які робочі місця створювати.
«Поки не бачимо, що це може бути. У нас у краї вже намагалися створювати легку промисловість, щоб працевлаштувати гірників, шахти яких потрапили під реструктуризацію. Ідея себе не виправдала. Ми навіть у мирні часи не могли знайти людей через низькі зарплати та специфіку праці», — бідкається директор Луганського обласного центру зайнятості.
На його думку, «ми нікуди не дінемося від вугільної промисловості. Адже в краї є й рентабельні шахти. Крім того, потрібно розвивати будівництво і машинобудування. Думаю, якщо будемо відбудовувати Донбас, це стане в пригоді. А слідом за будівельною індустрією потягнуться інші галузі, як-от виробництво будівельних матеріалів. Адже в нас тут є родовища і каменю, і піску. Але насамперед робочі місця може дати розвиток малого і середнього бізнесу, а також легалізація ринку праці».
Директор НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики Сергій Мельник погоджується, що пріоритетом у створенні нових робочих місць має стати підтримка середнього та малого бізнесу виробничого спрямування. І підкреслює, що інвестиціями, які ЄС може надати для створення нових робочих місць на Донбасі, «слід розпорядитися вкрай раціонально, оскільки іншого шансу для Донбасу може просто не бути». Тому слід забезпечити повне «перезавантаження економіки».
«Основними принципами інвестування, крім іншого, має стати створення високопродуктивних робочих місць на базі працемісткого, однак неенергоємного виробництва. Орієнтир — на створення тимчасової зайнятості з відновлення регіонів (будівництво доріг, комунікацій, утилізація) та маловитратні (з погляду будівництва) робочі місця», — наголошує Сергій Мельник.
При цьому, на його думку, питання щодо відновлення підприємств слід розглядати, спираючись на ретельний аналіз (економічний розрахунок) їх енергоємності та реальної конкурентоспроможності (з урахуванням нових економічних реалій), тобто самої доцільності їхнього існування.
«У будь-якому випадку відтворення Донбасу, у т. ч. через створення нових робочих місць, залежить від розв’язання багатьох проблем, — підкреслює Сергій Вікторович. — Я б визначив дев’ять ключових питань. І серед них: чи вдасться мотивувати тимчасових мігрантів, перш за все, представників малого та середнього бізнесу, до повернення на батьківщину, яким чином провести реструктуризацію тих підприємств, що донедавна були частково орієнтовані на російські ринки, та де взяти і як контролювати, з антикорупційних міркувань, «кризових» менеджерів, а головне — чи здатен уряд у стислі терміни провести люстрацію посадовців та роботодавців в управлінській, правоохоронній, судовій, господарській та фінансові сферах, бо, як відомо, сьогоднішні проблеми Донбасу «впали» на давно підготовлений «родючий грунт».
Ми в Google+